Виникнення першої шопки

Францисканська традиція показує святого Франциска з Асижу шанувальником простоти, котрий, доторкаючись таємниць Бога і людини, насправді переживає її глибоко. Прикладом цього є історія першого вертепу в Греччіо, коли св. Франциск "звізуалізував" правду про Бога, який став людиною. Так про це пише його біограф св. Бонавентура:

Три роки перед своєю смертю Франциск можливо хотів якнайурочистіше пережити в Греччіо пам’ять народження Дитятка Ісуса, щоб заохотити всіх до більшої побожності. (...) Казав приготувати ясла, принести сіно і привести вола і осла. Приходять брати і люди, ліс наповнюється різноголоссям. Ця благословенна ніч, розсвітлена чисельними і ясними світлами, наповнена похвальним і гармонійним співом, стається прекрасною і святочною. Божий чоловік став перед жолобом, переповнений побожністю, залитий слізьми і переповнений радістю.

Був 1223 рік, час Адвенту. Вже швидко наближається одне з найбільших свят для св. Франциска. Це свято завжди наповнювало його безмежною радістю. Як пише Т. Челано для нього це було свято над святами, яке пригадувало йому день, коли Бог стався немовлям, і був годований молоком Діви. Думка про те, що Ісус знаходиться в ніжних обіймах Матері, викликала в убогого невимовне зворушення, яке завжди викликало щедрі сльози над убогістю віфлеємської стайні. І дійсно, Різдво Ісуса було особливим. Здається, що жодна людина не народжується в самотності, а тим більше Цар і Володар цілого світу. Початок життя для Ісуса, то холод і переслідування. Зрештою, так само виглядає і кінець життя нашого Спасителя: самотній, покинений близькими і улюбленими, які поснули під деревами. Тут також можна почути біг воїнів, задивлених в смолоскипи, щоб легше знайти Заповіданого. А коли приходить час народження Людини для неба, його огортають полотнами і кладуть у гробі. Ці дві речі особливим чином відкликаються до перших миттєвостей життя на землі, коли Мама повиває Його в пеленки і через відсутність місця в заїзді покладає свого Первородного в прямокутному жолобку, в печері...

Народження Ісуса порушило, можна б сказати, небо і землю. Інакше не могло й бути. Небо - це Ангели, які приходять і звіщають мешканцям землі Радісну Новину. Вони приходять до найбідніших людей, які вийняті з-під права, які переслідувані, котрі живлячись тим, що назбирають і знайдуть - живуть в шалашах. Приходять до пастухів. Для них знаком є Дитятко, завернуте в пелени, що лежатиме в яслах для тварин. Бог вибрав бідних і пильнуючих, щоб передусім вони могли почути про народження Спасителя. Бог зробив їх наочними свідками народження Месії і звістування Доброї Новини. Побачивши це все, повернулися до своїх обов’язків. Їх життя і цінності були перемінені. З того часу сильніше і міцніше прославляли Бога.

Однак то не єдині, які знайшли Пастиря Всесвіту. Для вчених то була зірка, провіщаюча народження, яка затрималася над печерою. Для інших, багатих і з замкнутими серцями людей, Ісус стає конкурентом, якого хотіли позбутися. Це вдалося зробити лише по тридцяти трьох роках, коли земля знову стрепенулася, приносячи одночасно радість мешканцям тінистої країни.

Слава Господня, що товаришувала народженню, і яку оспівували ангельські хори (пор. Лк 2,9), тісно пов’язана з пасхальним звеличенням Христа Воскреслого. Однак, на початку життя Немовляти тої слави ще не спостерігається. Різдво є відбитком Хреста, а Францискове Греччіо має свій кінець на Альвернії, на якій Господь даром стигматів уподібнив до кінця Бідачину до Себе.

За декілька тижнів перед Різдвом Господнім св. Франциск запросив порозмовляти свого приятеля - Івана Веліту з Греччіо. Довкола Греччіо були високі і стрімкі гори, наповнені багатьма заглибинами і печерами. Власником однієї з таких гір, чи схилу, саме і був той приятель. Декілька років тому св. Франциск, мандруючи Святою Землею, проголошуючи серед лицарів і місцевих людей мир і добро, мав можливість побачити місце народження Господа. І тепер ця гора довкола Греччіо дуже пригадувала йому незабутні спогади з подорожі. Святий визнав це місце дуже добрим, щоб відтворити історичну віфлеємську ніч. Просив Iвана, щоб до печери привів осла і вола, сам же приготував фігурку Дитини Ісуса. Про свій намір повідомив всіх людей і своїх братів, а також пастухів, що випасали стада на узгірях. В назначений час люди почали сходитися групами, більшими й меншими, тримаючи в руках запалені смолоскипи, що розяснювали довколишню темряву. Опівночі усі вже були на місцях. Брати оточили вівтар, розміщений при печері. І побачили, якби були у Віфлеємі, ясла, наповнені сіном, де лежала Дитинка, а біля неї стояли віл і осел. З наповнених радістю і зворушених сердець пролунали співи колядок. Священик з асистою в особі диякона Франциска розпочав урочисту Святу Месу. Диякон відспівав голосно Євангелію, а промову, наповнену солодкими словами, повними любові і віри, говорив якби в екстазі. Зібраним здавалося, що Дитинка, усміхаючись до Франциска, відкривала і замикала оченятка, а ручки витягала, якби просячи притулитися, щоб відчути зігріваючу любов. Серця пастухів, переповнені зворушенням, як ніколи доти, вдячно заспівали, віддаючи Богу хвалу, гімн возвеличення, повторюючи за Ангелами: Gloria in excelsis Deo. Для всіх ця НІЧ була єдиною в своєму роді пережитою не банальним чином. Тому, коли вже почало розвиднятися, з жалем почали розходитися до своїх домівок і обов’язків, маючи в серці щось нове.

А Франциск... Він відійшов в тінь гори Альвернії, щоб разом зі своєю Панею Бідою, в затишку осінньої погоди, підживляючись тим, що знайде, ще більше зблизитися з Тим, котрого так міцно полюбив, і стати подібним до Нього.