МОЛИТВА

Радісний розарій

1. Благовіщеня

Марія палала щастям, коли стала Матір'ю Спасителя. Радіймо з благодаті, яку ми отримали в мить, коли Син Божий прийняв тіло з Діви Марії. Просімо нашу Матір, щоб ми залишились вірними цій благодаті.

2. Відвідини Єлизавети

Благодать приходу Сина Божого у світ є настільки великою, що навіть через 2 000 років, Церква з пошаною повторює слова Єлизавети. Ті, хто повірив словам Господа, щасливі.

3. Народження

Вже 2 000 років вклоняємось Тобі, Боже Дитя, та вшановуємо Твою Мати. Маріє, проси безустанно за нас, щоб ми змогли жити як правдиві діти Божі.

4. Жертвування

Слова пророків здійснились і вже 2 000 років Ісус є світлом світу. Маріє, допоможи нам, щоб ми йшли через життя у світлі Його вчення і любові.

5. Ісус у храмі

Скільки разів протягом цих 2 тисячоліть здавалось, що Ісус загубився? І деякі не зробили зовсім нічого, щоб знову Його віднайти. Молімося, щоб ми так як Марія та Йосип ніколи не проігнорували, але завжди йшли впевнено за Ним, навіть коли Його таїнство здаватиметься незрозумілим.


Розарій світла

1. Хрещення у Йордані

Святий Йоан Хреститель закликає до покаяння. Для декого це несприйнятливі слова. Ісус, єдиний без провини, показує нам, що маємо робити. Вже 2 000 років його переслідують ті, які усвідомлюють, що є грішними. Ті, хто думають, що не мають гріха, потребують ще більшого навернення.

2. Весілля у Канні Галилейській

Марія супроводжує Церкву впродовж всієї історії. У найважчих ситуаціях відчуваємо силу Її заступництва. Просімо Її, щоб допомогла і в наш час, коли здається, що віра втрачається в наших спільнотах.

3. Проголошення Божого Царства

Проголошення Божого Царства Ісусом продовжується у Його Церкві вже 2 000 років та повнота його ще не прийшла. Не знаємо, коли прийде вповні, і нам цього ані не треба знати. Важливим є, щоб воно наповнювало наше серце.

4. Преображення на горі

Блаженний Петро під час преображення Ісуса думає, що вже постійно буде так. Не розуміє того, що має відбутись у Єрусалимі, навіть преображення не підготувало його достатньо. Залишімося вірними Ісусові і в радості, і в стражданні.

5. Встановлення Євхаристії

На кожній Службі Божій хліб і вино перетворюється в Христа, а потім ми приймаємо Його у Євхаристії. В обох випадках йдеться про премінення. У першому це стається словами священика, а друге перемінення, коли в Христа маємо перемінитись ми, залежить і від нашого старання. Ісус залишається в Євхаристії, щоб допоміг нам перемінитись в Нього.


Страждальний розарій

1. Ісус у Гетсиманії

Вже 2 000 років Христос переживає свою агонію. Тоді, тепер, аж до кінця віку. Не спімо, чуваймо з Ним. Молімося з Марією, щоб ми не прийшли до спокуси.

2. Бичування

Страждаючий Ісус. Удари падали на Його спину ще 2 000 років тому, але це відбувається і сьогодні, бо і страждаючі є членами Його Тіла. Діво Маріє, проси за нас, щоб ми не стали співучасниками катів, але щоб ми були на боці слабких.

3. Коронування тернем

Величаємо Його Христос-Цар. Так, вже 2 000 років панує в тих, які за Його прикладом є тихими та з покірним серцем, а також через тих, які йдуть за Ним як Діва Марія та слухають Його голос.

4. Хресна дорога

Ісус несе важкий хрест за нас. Вже 2 000 років вчить нас робити це щоденно: брати хрест на свої плечі. Діво Маріє - Ти наш приклад, допоможи нам на цій нелегкій дорозі.

5. Розп'яття

"Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе" (Йо 12,32). Молімося, щоб ми, як Марія, вірно стояли завжди поряд з Ісусом.


Славний розарій

1. Воскресіння

Ісус своєю смертю на хресті 2 000 років тому назад розпочав нову епоху. Людина піднялась від смерті до життя, темрява перемінилась на світло. Діво Маріє, молись за нас, щоб ми правдиво переживали цю радість.

2. Вознесіння

Христос врятував нас з страхіття смерті і відкрив нам двері у вічність. Водночас завжди залишається з нами до кінця світу. Йому належить слава за цю справу. Просімо Його разом з Дівою Марією, щоб послав нам зміцнення з небес.

3. Зіслання Святого Духа

2 000 років тому Ісус звершив свою справу так, що послав до сердець своїх учнів вогонь Своєї любові - Святого Духа. Діво Маріє, проси за нас, щоб у нас було відкрите серце для прийняття цього дару любові. Нехай Святий Дух перемінить наші серця та життя.

4. Внебовзяття Діви Марії

Дивуємось з Діви Марії, обдарованої Божою благодаттю. Її життя - безперестанне "так", що дала своєму Богу. Молімося, щоб Церква, проваджена Святим Духом, постійно вдосконалювалася в любові та вірності Ісусу!

5. Коронування Діви Марії

Марія прославлена у небі. Вона стала Царицею нового людства. Віддаваймо Їй пошану та просімо Її, щоб допомогла нам стати правдивими відкупленими людьми.

КАТЕХИЗА

Слова Божі
Слово Дев'яте.

"Не жадай дому ближнього свого; не жадай жінки ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму" (Вих. 20,17). "Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб із нею у своїм серці" (Мт. 5,28). Св. Йоан відрізняє три види пожадливості, або хтивості: пожадливість плоті, пожадливість очей і гординя життя. Йдучи за католицькою катехитичною традицією, Дев'ята Заповідь забороняє плотську пожадливість; Десята - забороняє пожадання добра іншої людини. Етимологічно слово "пожадливість" може означати будь-яку інтенсивну форму пориву людського прагнення. Християнське богослов'я надало йому особливого значення чуттєвого прагнення, яке суперечить людському розумові. Св. апостол Павло ототожнює його з бунтом "плоті" проти "духа". Воно є наслідком непослуху первородного гріха (Бут. 3,11), призводить до безладдя моральні здібності людини і, не будучи провиною само собою, штовхає людину до гріхів. У самій людині - оскільки вона є істотою, яка складається з духа й тіла, - існує деяке напруження, свого роду боротьба між прагненнями "духа" і "плоті". Проте ця боротьба належить до спадщини гріха, вона є його наслідком і водночас підтвердженням. Вона становить частину щоденного досвіду духовної боротьби. Апостол Павло говорить, що не йдеться про зневагу чи осуд тіла, яке разом з духом становить природу людини та її суб'єктивну особистість; навпаки, він говорить про вчинки, чи, радше, постійні нахили - чесноти і пороки - морально добрі або злі, які є плодом послуху (у першому випадку) або опору (у другому випадку) спасенній дії Святого Духа. Тому апостол пише: "І коли ми живемо Духом, то Духом І ходімо" (Гал. 5,25) Серце - центр моральної особистості: "Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста" (Мт. 15,19). Боротьба з тілесним пожаданням відбувається через очищення серця і практикування поміркованості. У шостій Заповіді Блаженства сказано: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" (Мт 5,8). "Чисті серцем" - це ті, які узгіднили свій розум і волю з вимогами Божої святості, переважно у трьох ділянках: в любові, в чистоті або сексуальній праведності, в любові до правди і правовірної науки. Існує зв'язок між чистотою серця, тіла і віри. Вірні повинні вірити в правди Символу віри, "щоб, віруючи, вони слухалися Бога; а слухаючись Бога, жили праведно; живучи праведно, очищували свої серця; а очищуючи серця, розуміли те, у що вірують". "Чистим серцям" обіцяно бачити Бога обличчям в обличчя й уподібнитися Йому. Чистота серця є умовою оглядання Бога. Уже віднині вона робить нас здатними бачити згідно з Богом, приймати іншу людину як "ближнього"; вона дозволяє нам розуміти людське тіло - своє і своїх ближніх - як храм Духа Святого, як вияв Божої краси. У Хрещенні людина приймає благодать очищення від усіх гріхів. Однак охрещений повинен продовжувати боротьбу з пожаданням тіла і стихійністю похотей. З допомогою Божої благодаті він досягає чистоти серця: - через чесноту і дар цнотливості, бо цнотливість дозволяє любити серцем правим і непо-дільним; - через чистоту наміру, яка полягає у прямуванні до правдивої мети людини: чистим оком охрещений намагається знаходити і виконувати в усьому волю Божу; - через чистоту погляду, зовнішнього і внутрішнього; через панування над чуттєвістю та уявою; через відкидання всякого вподобання до нечистих думок, які спонукують відвернутися від дороги Божих заповідей: "Вигляд (...) будить у безумних пристрасть і пожадання" (Муд.15,5); - через молитву: як писав св. Августин: "Я вірив, що людина може осягнути стриманість власними силами, але я тих сил у собі не відчував. Я був настільки нерозумним, що не знав, (...) що ніхто не може бути стриманим, якщо Ти йому цього не даси. Звичайно, Ти б її дав, якби я вразив Твоє вухо своїм внутрішнім стогоном і якщо б твердістю віри я переніс на Тебе свої турботи". Чистота серця вимагає соромливості. Соромливість, яка є складовою частиною поміркованості, захищає внутрішній світ людини. Вона означає відмову розкривати те, що має залишатися таємним. Вона скерована до цнотливості, про делікатність якої вона свідчить. Вона керує поглядами і рухами, які відповідають гідності людей і їх союзу. Соромливість охороняє таємницю осіб та їхньої любові. Вона закликає до терпіння і стриманості в любовних стосунках; вона вимагає здійснення умов взаємного дарування і повного віддання чоловіка та жінки. Соромливість - це скромність. Вона впливає на вибір одягу, на дотримання мовчанки і стриманості там, де з'являється загроза нездорової цікавості. Вона обачна. Існує соромливість почуттів, так само, як і соромливість тіла. Вона виступає, наприклад, проти виставляння напоказ людського тіла для збудження "нездорової цікавості" в певних формах реклами або проти практики деяких засобів масової інформації заходити задалеко у виявленні інтимних справ людини. Соромливість надихає до такого способу життя, який дозволяє протистояти вимогам моди, тискові панівних ідеологій. Форми, яких набирає соромливість, різні в різних культурах. Проте скрізь вона залишається відчуттям духовної гідності, притаманної людині. Вона народжується з пробудженням свідомості людини. Навчати дітей і молодь соромливості означає пробуджувати в них пошану до людської особистості. Християнська чистота вимагає очищення со-ціального клімату. Вона вимагає від засобів со-ціальної комунікації такої інформації, яка сповнена пошани до гідності людини. Чистота серця звільняє від поширеного еротизму і віддаляє від видовищ, які сприяють розвиткові нездорової цікавості та непристойних фантазій. Те, що називається моральною вседозволеністю звичаїв, випливає з помилкової концепції людської свободи; зростання справжньої свободи вимагає попереднє виховання моральним законом. Слід вимагати від відповідальних за виховання, щоб навчання молоді охоплювало пошану до правди, до якостей серця і до моральної і духовної гідності людини. Блага вість про Христа постійно оновлює життя і культуру впалої людини: вона долає й усуває хибне мислення і зло, які походять від вічно загрозливої принадливості гріха. Вона безнастанно очищує і підносить звичаї народів. Небесним багатством вона наче зсередини запліднює духовні багатства і дари, що їх має кожний народ і кожна епоха. Вона їх зміцнює, вдосконалює та оновлює у Христі.

Слова Божі
Слово Десяте

"Не пожадатимеш (...) чого-небудь, що належало б ближньому твоєму" (Вих. 20,17). "Не бажай дому ближнього твого, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що належить до твого ближнього" (Втор. 5,21). "Бо де твій скарб, там буде і твоє серце" (Мт. 6,21).

Десята Заповідь продовжує і доповнює Дев'яту Заповідь, яка стосується плотської пожадливості. Вона забороняє пожадання добра іншої людини, що є коренем крадіжки, грабування і шахрайства, заборонених Сьомою Заповіддю. "Пожадливість очей" призводить до насильства і несправедливості, заборонених П'ятою Заповіддю. Захланність, як і розпуста, бере свій початок в ідолопоклонстві, забороненому трьома першими приписами Закону. Десята Заповідь стосується наміру серця; разом із Дев'ятою Заповіддю вона підсумовує всі приписи Закону.

Чуттєве бажання спонукає прагнути приємних речей, яких ми не маємо. Таким є бажання поїсти, коли голодний, зігрітися, коли змерз. Ці бажання є добрими самі в собі; проте часто вони не мають розумної міри і штовхають нас несправедливо жадати того, що до інших належить чи іншим призначене.

Десята Заповідь забороняє жадібність і бажання надмірного привласнення земних благ; вона забороняє непомірковану захланність, яка зароджується з пристрасного бажання багатств та сили, яку вони дають. Вона забороняє також бажання вчинити несправедливість, яка завдала б шкоди земним благам ближнього: "Коли Закон каже нам: "Не пожадай", то він, іншими словами, велить нам віддалити бажання від усього, що нам не належить. Прагнення цього є безмірним, безконечним і ненаситним, як написано: "Око скупого не сите тим, що має" (Сир. 14,9).

Бажання заволодіти власністю ближнього чесним шляхом не є порушенням цієї заповіді. Традиційна катехиза реалістично описує "тих, які найбільше повинні боротися з цим пороком пожадання" і кого, отже, слід "закликати пильніше дотримуватися цієї заповіді". Це торговці, які мріють про нестачу товару і зростання цін, журячись, що інші, крім них, купують і продають, і тому вони не можуть купувати дешевше, а продавати дорожче; це ті, що прагнуть, щоб їхні ближні були в злиднях, аби мати з цього користь, продаючи їм або купуючи в них. Це лікарі, які хочуть, щоб люди хворіли; правники, які прагнуть мати багато важли-віших справ і судових процесів тощо.

Десята Заповідь вимагає вигнати з людського серця заздрість. Коли пророк Натан захотів схилити до покаяння царя Давида, він розповів йому історію про бідного чоловіка, який мав одну овечку, з якою він поводився, як із власною дочкою, і про багатого чоловіка, який заздрив убогому і врешті-решт забрав у нього овечку. Заздрість може призвести до найгірших злочинів. Через заздрість диявола смерть увійшла у світ (Муд. 2,24). Ми боремося одні з одними, і саме заздрість озброює нас одних проти одних... Якщо всі так запекло розшарпуватимуть Тіло Христове, куди ж ми дійдемо? Тіло Христове перетворюємо у труп. Ми проголошуємо себе членами одного й того ж організму - і пожираємо одне одного, наче дикі звірі. Заздрість - один з головних пороків. Вона означає смуток, який відчуваємо з приводу добра іншої людини, та непомірковане бажання присвоїти собі його навіть незаконно. Коли заздрість бажає ближньому тяжкого лиха, то вона є смертельним гріхом. Св. Августин бачив у заздрості "диявольський порок" у повному значенні цього слова. "Від заздрості народжується ненависть, обмова, наклеп, радість з приводу нещастя ближнього і невдоволення з його щастя".

Заздрість є певною формою смутку і, отже, відкиненням любові; охрещений повинен боротися з нею доброзичливістю. Заздрість часто походить від гордості; охрещена людина повинна намагатися жити в покорі. Ви хотіли б, щоб у вас бачили прославленого Бога? Тож радійте успіхами брата вашого, і тоді у вас Бог буде прославлений. Слава Богу, скажуть, за те, що слуга Його зумів перемогти заздрість, радіючи із заслуг інших.

Економія Закону і Благодаті відвертає серце людей від захланності і заздрості; вона спонукає його до прагнення Найвищого Добра; вона повчає його про прагнення Святого Духа, Який насичує серце людини.

Бог обітниць завжди остерігав людину від спокуси того, що від початку здавалося "добрим для поживи, приємним для очей і привабливим для пізнання" (Бут. 3,6).

Закон, даний Ізраїлеві, ніколи не був достатнім для того, щоб вчинити праведними підпорядкованих; він навіть став інструментом "пожадання". Безодня між бажанням і вчинком показує конфлікт між Законом Божим, як "законом розуму", та іншим законом, "який підневолює мене законові гріха, що в моїх членах" (Рим. 7,23).

"Але тепер, незалежно від Закону, з'явилася Божа праведність, засвідчена Законом і Пророками, праведність Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує" (Рим. 3,21-22). Відтепер вірні Христа "розіп'яли тіло з його пристрастями та пожаданнями" (Гал. 5,24); їх бо веде Дух і вони йдуть за бажаннями Духа.

Ісус наказує Своїм учням, щоб вони Його ставили понад усе і пропонує їм "зректися всього" (Лк. 14,33) задля Нього та Євангелія. Напередодні Своїх страстей Він дав їм за приклад бідну вдову з Єрусалима, яка, незважаючи на свою бідність, віддала все, що мала на прожиток. Виконання заповіді свободи від багатств є необхідне, щоб увій-ти в Царство Небесне.

Усі вірні Христові повинні належно керувати своїми почуттями, щоб користування благами світу і прив'язання до багатств, яке суперечить духові євангельської вбогості, не заважало їм прагнути до досконалої любові.

"Блаженні вбогі духом" (Мт. 5,3). Блаженства виявляють стан щастя і благодаті, краси і миру. Ісус прославляє радість убогих, бо Царство Небесне вже їм належить: Христос-Слово називає "вбогістю духа" добровільне смирення духа людського; і апостол ставить нам у приклад убогість Бога, коли говорить: "Він задля нас став бідним" (2 Кор. 8,9).

Господь сумує над багатими, бо вони знаходять свою утіху у численних багатствах. Горді хочуть здобути земні царства, але "блаженні вбогі духом, бо їх є Царство Небесне". Довіра себе Провидінню Отця Небесного звільняє від турботи про завтрашній день. Довіра до Бога приготовляє до блаженства вбогих. Вони побачать Бога.

Прагнення справжнього щастя звільняє людину від надмірного прив'язання до благ цього світу і знаходить своє здійснення у баченні Бога і в Божім блаженстві. Обітниця бачити Бога перевищує всі межі щастя. У Святому Письмі "бачити" означає те саме, що "володіти". Той, хто бачить Бога, отримав усі блага, що їх тільки можна собі уявити.

Святому народові залишається з допомогою благодаті боротися, щоб отримати обіцяні Богом блага. Щоб бути з Богом й оглядати Його, вірні Христові повинні умертвляти свої похоті і з благодаттю Божою перемагати спокуси насолоди і влади. На цьому шляху до досконалості Дух і Наречена закликають тих, хто їх чує, до досконалого співпричастя з Богом: Там буде справжня слава; нікого не хвалитимуть помилково чи з підлабузництва; у справжній почесті не буде відмовлено тому, хто її заслуговує, і не буде її дано тому, хто є негідним; зрештою, ніхто негідний не буде досягати її, бо туди будуть допущені лише гідні. Там пануватиме справжній мир, де ніхто не боятиметься нічого злого ні від самого себе, ні від інших. Нагородою за чесноту буде Сам Бог, Той, що дав чесноту і Сам Себе обіцяв як нагороду за неї, бо кращого і вищого за Нього не може бути нічого: "Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом" (Лев. 26,12). Таким самим істинним є значення слів апостола: "Щоб Бог був усім в усьому" (1 Кор. 15,28). Він Сам стане метою наших прагнень. Його будемо оглядати без кінця, будемо любити без перенасичення, хвалитимемо без втоми. І цей дар, цей стан, це заняття будуть, без сумніву, спільні для всіх так само, як вічне життя.