Державна нагорода України для священика із Закарпаття

Напередодні Великодніх свят Генеральний вікарій Мукачівської дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні отець Петро Жарковський OFM отримав державну нагороду України - орден "За заслуги" ІІІ ступеня. В Указі президента України Віктора Ющенка мовиться, що священика відзначено "за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України".

Отець францисканець Петро Жарковський, котрий родом із Вінницької області, у 1987 році після закінчення Ризької Духовної Семінарії був скерований до Закарпатської області, де в той час залишилось кілька літніх священиків-угорців.

Знаючи польську мову, о. Петро вивчає близьку до неї словацьку, якою починає відправляти Богослужіння в словацько-мовних громадах, пізнає звичаї і ментальність багатонаціонального Закарпаття. Взявши під духовну опіку слов'яномовних римо-католиків, домагається повернення їхніх храмів та будує нові святині. Наша розмова відбулася у недавно зведеному францисканському монастирі в селищі Середньому Ужгородського району, де в монашій спільноті Ордену Братів Менших разом із настоятелем отцем Петром Жарковським перебувають ще троє священиків - з України, Словаччини і Польщі.

- Державну нагороду, яку я отримав від Президента, розцінюю як нагороду для всієї Римо-Католицької Церкви, - підкреслив о. Петро Жарковський OFM. - Бо, наприклад, як будують храм, то про це старається, очолює священик, але, звичайно, що це не лише його заслуга, а всіх вірників, всієї парафії. Завдяки такій співпраці росте будівля, і збудують гарний храм. Так само і тут, в Закарпатті, за цих двадцять років, відколи я тут. Рівно 20 років тому відбувся візит на Закарпаття кардинала Ласло Пашкаї з Угорщини, який побачив на свої очі, як дуже потрібно і необхідно дати сюди священиків. Відтоді почалося відродження нашої Церкви, бо в 1989 році почали нам повертати храми, які були складами, музеями. Перший храм ми відкрили у Глибокому, де був музей. Потім в Сторожниці, де був склад. Також у Гуті в храмі був склад, а Тур'ях-Реметах знаходився ЗАГС.

Ці 20 років позначені тісною співпрацею з священиками, з вірниками, а також ми будували міжконфесійні відносини. Нині, дякувати Богу, незважаючи на різноманітність вір, традицій, мов, є злагода, є порозуміння. Зустрічаємося не тільки під час екуменічних молитов, а й на різних заходах. Тому я вважаю, що ця нагорода, яку я отримав, є для всієї Римо-Католицької Церкви, і вдячний державним органам, що помітили працю нашої Церкви, зокрема харитативну діяльність та налагодження міжконфесійних стосунків задля злагоди.

- Закарпаття, як й інші терени України, не позбавлене стереотипів і упереджень щодо релігійної приналежності представників того чи іншого етносу. Якщо, наприклад, в Галичині чи на Волині, багато-хто досі називає Римо-Католицьку Церкву "Польською", а на Закарпатті - "Угорською".

- Навіть під час останнього інтерв'ю зі мною на Мукачівському телебаченні було запитання про Угорську Церкву. Бо є стереотип, що якщо в римо-католицькому храмі відправляють угорською мовою, то це Угорська Церква. Але коли з такими людьми поспілкуєшся, поясниш, що римо-католики - це не тільки угорці, а й словаки, німці, українці, поляки, росіяни, то вони починають інакше дивитися на це. Адже раніше не задумувалися і вникали в сутність Католицької Церкви, яка є універсальна і де відправляється різними мовами. Тому я вважаю, що необхідно про це говорити з вірниками, щоби вони позбувалися тих стереотипів, традиційності. Потрібна катехеза на всіх рівнях, як з дітьми, так і молоддю, із сім'ями. Так само з доспілими людьми, бо, напевно, найтяжче старших людей переконати, що не є так, як вони вважають. Візьмемо хоча би піст, коли вони строго дотримуються традиційного посту, щоби не з'їсти ні м'ясного, ні молочного, але при тому можуть плекати гнів, ненависть, або посилати прокляття на неприятелів чи сусідів. Не є все правильним, так як вони вважають Все це є стереотипи, в які Церква вносить ясність.

- Наскільки таких стереотипів стало менше, відійшло в минуле?

- Ще не відійшло. Було, звичайно, дуже важко, бо ті традиційні християни, які постійно ходили до свого костьолу, де, наприклад, завжди відправляли угорською мовою, то вони собі навіть не уявляють, як в тому храмі може бути Служба Божа українською мовою. Навіть з презирством дивилися, коли ми запроваджували читання, проповіді по-українськи, але тепер вже, дякувати Богу, і при тісній співпраці з нашим єпископом Анталом та священиками велася роз'яснювальна робота, приготовляли людей, і вже в Мукачеві за останніх десять років, після видання Месалу і Лекціонару українською мовою, в катедрі відправляємо різними мовами: не тільки угорською, а й українською, словацькою. Хто, на яку літургію хоче, на ту й приходить.

- Після ІІ світової війни на Закарпатті теж відбулися великі міграційні процеси. Так, а також значно зросло і продовжує зростати число мішаних родин. Маємо молоді сім'ї, де римо-католики і греко-католики, чи православні, реформати. Тому неможливим є триматися тільки однієї мови, бо хтось в родині не розуміє угорської мови. Хто спілкується угорською, то розуміє також українську, тому спільною вже є українська мова, хочеться комусь, чи ні. Хрещення чи Вінчання як служити? - Ясно, що тією мовою, яку всі присутні розуміють. Звичайно, що не потрібно нічого чинити насильно. Само по собі, історія підказує, що потрібно робити для того, аби задовольнити як одних, так і других. Дотепер знаходяться деякі переобтяжені стереотипами люди, але кажемо їм: «Дорогенька бабічка (старша жінка - ред.), чи ваш син або дочка, внуки все розуміють на тій мові?» Тоді такі вірники починають розмірковувати, задумуватися. Отож потрібно роз'яснювати, терпеливо, спокійно, аргументовано, з любов'ю.

- А чи не виникають через це непорозуміння із зарубіжними жертводавцями і спонсорами з матірних держав національних меншин - Угорщини, Словаччини, Німеччини, Австрії? Чи не висувають вони якісь свої вимоги і чи не ставлять певні умови щодо вживання тієї чи іншої мови у римо-католицьких храмах на Закарпатті, оскільки допомагають національним меншинам? Як реагують на те, що в тих храмах, де споконвіку молилися угорці, словаки чи німці, нині служать також українською мовою?

- Це важке питання. Наприклад з Угорщини надають конкретну допомогу на ліцей в Мукачеві, де вчаться угорці рідною мовою, сприяють тому, щоби вони залишалися працювати тут, в Україні й не втікали до Угорщини, бо там не дуже на них чекають. Щодо вживання мови у храмах, то ми не відчуваємо якогось втручання ззовні. Бо якщо розумні керівники в тих державах, спільнотах, то вони свідомі того, що допомагають Католицькій Церкві в Україні, зокрема на Закарпатті, а вже тут, на місці, ми бачимо, як найкраще використати ту допомогу: для катехізації, духовного добра, благ людей, християн.

- Доброчинці з Німеччини і Австрії продовжують допомагати, хоч за останній час зникли німецькомовні громади закарпатських швабів, які емігрували з України. - Отець Йозеф Трунк, котрий сам з Німеччини і працює в Мукачівській дієцезії, сьогодні дуже гарно сказав, що одна жінка попросила його допомогти виїхати до Німеччини, на що він відповів: "Якщо би ви попросили мене допомогти пізнати Бога, то це мій прямий обов'язок і я б вам допоміг. А виїхати вам до Німеччини - це не мій обов'язок і тому я не зможу вам допомогти".

- Чи завжди всі священики, монахи і монахині приїжджають із з-за кордону з усвідомленням нинішньої мовної ситуації на Закарпатті? Адже не секрет, що готуються працювати тут в своєму національному і мовному середовищі.

- В основному вони приїздять сюди і стараються працювати для добра цих людей, не пропагуючи націоналізму. Можна підтримувати культуру, традиції, але, наскільки я чув від сестер різних Конгрегацій, вони з великим розумінням ставляться до проблем в Україні і говорять, що на першому місці вони тут не задля збереження мови, а пріоритетом для них є катехізація, вести людей до Бога. Тому священики і монахині зі Словаччини, Польщі, Німеччини, навіть з далекої Індії охоче вивчають мову місцевих вірників. Маємо чудові приклади, коли сестри з Індії навчилися спочатку спілкуватися по-німецьки, далі по-російськи, а тепер вчаться по-українськи, розмовляють, і їх люди люблять. У Виноградові, де більшість парафіян угорці, працюють сестри з Польщі, котрі спілкуються там угорською і українською мовами. Вони як місіонери відкриті для всіх, без різниці з якої держави приїхали. Якщо мають місіонерського духа, то вони не замикаються лише у своїй рідній мові, а трудяться на цих теренах, як потрібно для цих людей.

- Маєте священиків і сестер з Польщі, чому ж тоді на Закарпатті, де живуть також поляки, ніде в храмах нема Служби Божої польською мовою?

- Це правда. Наприклад, в Ужгороді є Польське Товариство, діє польська школа, яку ми посвячували. Але так виглядає, що та спільнота більш зацікавлена лише в якійсь матеріальній допомозі з Польщі. Ніхто з місцевих поляків, ані один, ніколи не звертався, щоби польською мовою відправляти Службу Божу чи провадити катехізацію. Лише один раз на завершення шкільного року підійшли до мене і попросили відправити по-польськи для дітей Службу Божу в Ужгороді в Катехитичному Центрі. Я з радістю відправив, виголосив проповідь і заоохотив, щоби вони шанували свої традиції. Якщо мають польське коріння, то щоби прагнули зберігати свою тотожність тут, на Закарпатті і жити по-християнськи. Коли я був в Австрії і в неділю зайшов до храму, де буда Служба Божа по-німецьки, то там було кілька людей взагалі, а Святе Причастя роздавали світські особи, а священик сидів. Зайшов до храму, де відправляли по-польськи, то костел був повний людей. Всі співали, Святе Причастя приймали на колінах. Приємно було відчути, що поляки за кордоном зберігають свої традиції. Це приємно, похвально. Але якщо дехто використовує польську мову і виявляють приналежність до польського народу лише задля якихось матеріальних благ, безплатних поїздок до Польщі і т.п., тоді зрозуміло, що для них є пріоритетом. На жаль, нема Служби Божої польською мовою, тому що ніхто не просить.

- Отче Петро, перед цьогорічною Пасхою під час зустрічі духовенства з керівництвом Закарпатської обласної державної адміністрації Ви запропонували "круглий стіл" з представникам традиційних Християнських Церквов на телебаченні.

- Сподіваюся, що цей спільний "круглий стіл" дасть нам можливість продемонструвати єдність і любов між християнами. Власне тут ми повинні доказати, що не як в парламенті чи на телепередачі "Свобода слова", де представники різних партій паплюжать одні других, вишукуючи тільки негативне, а проявити свою толерантність, культуру, любов і показати всім, що нас об'єднує одна ціль. Хоча ми йдемо різними шляхами, але прагнемо до однієї мети, тому так необхідна та любов і єдність. Бо як заповів нам Христос: "По тому вас пізнають, що ви мої учні, коли будете навзаєм любитися".

- Дякую за розмову

Костянтин Чавага

<   С Т А Т Т І