Римсько-католицька Церква в Україні

Ватікан


|
VII гра КВВ на тему «Дорога до неба»
Вже шість років поспіль у суботу напередодні Великого Посту в Мукачівській Дієцезії відбувається гра Клубу Веселих та Винахідливих. Цього року це була вже VII гра, на яку з’їхалася найбільша кількість як учасників, так і вболівальників. Змагалося за першість одинадцять команд, що представляли стільки ж парафій. Крім цього ще з чотирьох парафій були присутні молоді люди як глядачі.
Храм у смт. Середнє ледве вміщав всіх присутніх на службі Божій, що була початком зустрічі. До присутньої молоді з проповіддю звернувся о. Микола Добра. Він спитав молодь: «Чи ви щасливі?» А почувши ствердну відповідь, знову звернувся із запитанням: «А в чому полягає щастя?» І вже сам дав вичерпну відповідь, заохочуючи молодь жити за Божими заповідями та з прагненням Божої благодаті. Наприкінці служби до молоді також звернувся о. Бенедикт Щербан. Він побажав усім доброго настрою на весь день. Нагадав, що головною є не перемога, а участь, бо завжди має перемагати дружба. Після благословення, всі перейшли у шкільний зал, де продовжилася зустріч грою католицького КВВ.
Зараз триває рік священства під покровом святого Йоана Марія Віаннея. З цього приводу тема гри була вибрана з його слів: «Дорога до неба».
Конкурс «Представлення» відкрив для «бувалих» учасників нові команди. А «Домашнє завдання» викликало роздуми, навіть сльози на деяких обличчях. Всі команди дуже старалися показати своє розуміння теми «Дорога до неба» і їм це прекрасно вдалося. Чудові костюми, художнє виконання найрізноманітніших сюжетів, спів власних пісень – все було сповнене великою радістю. Були також два конкурси, де бали здобувалися знаннями – це біблійний конкурс та конкурс капітанів.
Протягом всього дня панувала атмосфера радості, дружби, взаємної підтримки та порозуміння. О 18.30 год. трепетна тиша запанувала у залі. Всі конкурси завершились. Зустріч досягала кульмінації. Настала мить визначення переможців та вручення призів.
Дякуємо всім учасникам! Кожна команда отримала невеликий приз відповідно до здобутих балів. Вітаємо переможців! Однакову кількість балів здобули дві команди, що зайняли третю сходинку – Свалява і Ключарки. І дуже мала різниця у балах виявилась між другим та першим місцями. На другій сходинці команда з Великого Березного. Першість здобула команда з Ужгороду.
Після цього молодь Середнього запросила всіх на дискотеку.
Ще фото на згадку і вже прощання з тими, хто від’їжджає. Повні вражень, емоцій за весь день, щоб поділитись всім пережитим вдома з тими, хто не був. Дорогою додому пригадується: «Перемагає дружба...» «Чи ви щасливі?..» Так! Хоча втомлені, але щасливі!
Ви не були присутні? Приїжджайте наступного разу!
влас. кор.
НОВИНИ З НАШИХ ПАРАФІЙ
Реколекції
У храмі святих Петра і Павла у Фрідєшові 11 січня відбувалися реколекції священиків та монахів з участю єпископа Антала Майнека.
Проповідь для нас мав о. Петро Жарковський на тему: "наблизилось Царство небесне, покайтеся і вірте в Євангеліє". Він нагадав нам, що покаяння у житті кожного християнина важливе і має йти від людини, оскільки Бог зробив уже все. Зміна життя є дуже потрібна кожному для того, щоб ми могли дозрівати і духовно розвиватися. Але потрібно остерігатися, щоб не стати "добрими фарисеями", котрі є зразковими у храмі, а вдома оточуючі не помічають жодних змін. Християни є правдивими тільки тоді, коли йдуть до Христа і приймають Його Слово. Ісус народився як людина, понизився, є присутній між нами у Євхаристії, стукає до нашого серця. Тільки ми маємо ключ, щоб відімкнути, тобто зробити покаяння. Покаятись - це вірити і прийняти Боже Слово та жити ним. Через молитву та роздуми над Божим Словом можемо розпізнати Господній план. Тому приймаймо Боже Слово до свого серця.
Після Служби Божої була коротка адорація, під час якої ми просили благословення для всіх людей, з котрими зустрічаємося. Після адорації о. Сворад Дуда ОР провів конференцію з нагоди року священства про вірність у покликанні на прикладі пророка Йони.
Бог покликав пророка не задля нього самого. Він мав для нього особливе завдання - попередити жителів Нініви, щоб покаялись та навернулись, бо інакше їхнє місто буде знищене. Але Йона втікає від виконання Божої волі. Він хоче служити Богу, але відповідно до своїх уяв та намірів. Бог дозволяє йому тікати, але сам не відвертається від Йони, а йде за ним. Бог шукає людину і сьогодні. Він ніколи не залишає нас.
Коли втікаємо, Господь звертається до нас своїм Словом, але коли не слухаємо Його, промовляє до нас через різні події в житті. Це тільки питання часу, коли почуємо та зрозуміємо Божий голос.
Бог також з нашою допомогою, через священиків та монахів, здійснює свою євангелізацію.
сестри ОР
Спільна молитва єднає
Прекрасним співом розпочалася екуменічна молитва у римсько-католицькому соборі святого Мартина у м. Мукачеві.
Участь у спільній молитві взяли представники трьох християнських конфесій, а саме протестанти, греко- і римо-католики разом зі своїми духовними наставниками.
Привітавши всіх присутніх, єпископ-ординарій Антал Майнек продовжив спільну молитву роздумами про біблійні читання: "З сьогоднішнього читання про учнів, котрі йшли в Емаус, дізнаємось як Христос пояснював їм свої страждання та їхню необхідність." Також він заохотив задуматись "як ми ставимося до страждань. Щоб ми змогли з поміччю Святого Духа, котрий навчає і провадить нас, підтримувати на життєвій дорозі тих, хто страждає."
"Без Христа і соломинка є важкою, а з Христом і труднощі стануть соломинкою" - сказав реформатський єпископ Людвік Гулачі.
Настоятель греко-католицького храму о. Йосип Ловска наголошував на свідченні самим життям. У своєму зверненні до присутніх він сказав, щоб ми і сьогодні, як цар Давид, роздумували над усіма вчинками своїми.
У дружній атмосфері взаємопорозуміння та взаємоповаги вірні різних конфесій молилися разом. Окрім цього, під час спільної молитви, римсько-католицький єпископ Антал Майнек привітав реформатського єпископа Людвіка Гулачі з приводу його 85-літнього Ювілею. У кожній екуменічній зустрічі він бере участь вже протягом 14-ти років.
"Слава Богу, що ми дочекалися, що принаймні в нашому краї за віру не засуджують, що ми можемо вільно проголошувати Євангелію" - підкреслив владика Мілан Шашік, який також приєднався до спільної екуменічної молитви.
Голоси присутніх переплелися у молитвах "Вірую", "Отче наш", що лунали на угорській та українській мовах. Прикрасою зустрічі став спів хорів.
Підносячи до Господа молитви вірних всі зібрані молилися за мир у світі, за єдність християн, а також за страждаючих від природних катаклізмів на Гаїті. Після цього о. Олександр Сулінчак, який під час всієї молитви робив переклад на українську мову, заохотив усіх присутніх потиском рук передати один одному знак миру.
На завершення спільної молитви кожен єпископ уділив благословення зібраним.
21.01.2010 влас. кор.
Організація роботи з дітьми та молоддю
З 3 по 4 січня 2010 року в Пасторальному центрі м.Перечин в рамках німецько-українського партнерства Оберфранкен-Закарпаття проходила зустріч по плануванню та організації роботи з дітьми та молоддю. Третій рік з ініціативи Німецьких колег та Благословення о. Петра Жарковського ,триває дружня співпраця людей доброї волі - аніматорів-волонтерів, які мають бажання і потенціал працювати з молоддю. Метою цього проекту - є дати можливість дітям та молоді цікаво і корисно проводити свій вільний час, не залишаючись на одинці чи в поганому товаристві та не вештаючись по вулицях, а знайти й займатися тим, що найбільш до вподоби, водночас знаходячи нових друзів.
Наші партнери з Німеччини, маючи великий досвід роботи у цьому напрямку, проводять різні семінари по підготовці аніматорів, дають корисні поради, а також , що не мало важливо готові фінансово підтримувати такі проекти.
В починанні проблем чимало, та найперша - це місце проведення зустрічей молоді, і найбільшу підтримку в цьому, дякуючи Богу, маємо від Церкви.
Щиро вдячні о .Антону Єдінаку, настоятелю Перечинської парафії, за те, що другий рік поспіль маємо чудовий дах над головами.
Яна Круцей Перечин
Звернення єпископа-ординарія Мукачівської Дієцезії до всіх вірників
Дорогі Брати і Сестри!
Всі ви, напевно, чули, що 12-го січня на Гаїті стався потужний землетрус. Країна, яка і так була дуже бідною, повністю зруйнована: більш, ніж 100 тисяч загиблих, кілька мільйонів травмованих та бездомних, в наслідок землетрусу, людей. Храми, школи, будинки стали руїнами. Немає води, харчів, ліків.
Папа Бенедикт XVI вже наступного дня на загальній аудієнції закликав всіх людей доброї волі виявити знаки конкретної солідарності. Благочинні організації католицької віри, а також інших конфесій, міжнародні організації вже зробили перший крок. Але прохання нашого Святійшого Отця стосується також і нас. Тому я оголошую збір коштів у всій дієцезії на 31 січня. Навіть якщо ми не багаті, та все ж маємо більше, ніж жителі Гаїті, які втратили все. Крім цього, знаємо з досвіду, що у більшості випадків допомагають не найбагатші. Нам теж допомагали такі люди, які й самі були бідними. Допоможімо тепер і ми, коли життя інших людей у небезпеці!
Жителям Гаїті загрожують не тільки голод та епідемії, але також втрата віри та надії. Вони питають: «Де є Бог?». Знаємо, що причиною трагедій не завжди є люблячий Бог, а наші гріхи. Отже, допоможімо нашим братам і сестрам, які тепер потрапили в біду, щоб до них знову повернулася надія, бо через нашу благородну поведінку вони відчують, що Бог є, Бог з ними, Бог турбується про них.
Прошу пожертвування якнайшвидше передати Карітасу дієцезії. Працівники Карітасу потурбуються про те, щоб зібрані кошти якомога скоріше безпечно потрапили до потерпілих
Нехай Бог віддячить всім за пожертвування та за співчуття!
+Антал Майнек єпископ мукачівської дієцезії
Мукачево, 18 січня 2010 року
Богоявлення Господнє
Ця урочистість - це ніби друга опора, на яку спирається період Різдва Господнього. Ісус для того народився, щоб об'явитися всьому світу як Спаситель. Поклоніння мудреців зі Сходу, які є представниками язичницьких народів, це знак повсюдності покликання до спасіння. Під час своєї публічної діяльності Ісус обмежиться проголошенням Божого Царства євреям, однак перед своїм вознесінням накаже учням, щоб були його свідками аж до краю землі. Поклоніння мудреців - це передвістя проголошування Євангелія всім народам.
В нашій Довжанській парафії, як і в цілій Католицькій Церкві, є дуже добра традиція освячення священиком домівок парафіян, де разом з тим на дверях пишеться крейдою латинськими літерами "С+M+B", що має два пояснення. В першому випадку, ця абревіатура означає імена трьох царів зі Сходу, які прийшли поклонитися Новонародженому: Каспар, Мельхіор і Балтазар. В другому випадку цей надвірний напис виражає вираз "Chryzstus Manzionen Benedikat" , що означає "Христос благословить цей дім".
Цього року наш духовний отець Адріан разом з помічниками приніс Боже благословення в 245 родин нашої парафії, освятивши 10 домівок в с. Кобалевиця, 2 домівки в с. Кушниця, 10 домівок в с. Лисичево, і 223 домівки у с. Довге. Треба сказати, що з кожним роком все більше родин бажають дати освятити свою оселю, що є хорошою тенденцією.
Відоме всім нам прислів'я говорить: "Без Бога ані до порога". Цими словами виражене прагнення кожного християнина жити під Божою опікою, жити з Божим благословенням, яке справді дуже і дуже потрібне кожному з нас.
Пилип Віктор, Довге
Свято для всіх
Вже стало гарною традицією, що у зимові свята в Перечинській парафії проводиться спільне святкування Нового року.
Ось і цього року 1-го січня в Домі Божого Милосердя м. Перечин відбулася Новорічна забава, яка зібрала активних парафіян від Оноківців до Великого Березного. Приємно, що вік учасників сягав від 2 до 70 років.
Новорічна забава, яку приготувала та провела молодь
храму Святого Августина не залишила нікого з поганим настроєм, бо під час святкування проводилися цікаві конкурси та забави, танці та веселі ігри, а по закінченню була дискотека для молоді та старшої молоді.
Отож кожен, хто прийшов на це Новорічне свято не залишився без подарунку!
Тарасов Борис
Спільно зробимо і гарніше, і краще
Пані Ользі Саболчік - представнику Матіце словацькій у Великому Березному завдячуємо за задум спільної праці народної фольклорної групи "Ліптаки" та молодіжної групи "Діти Світла" під керівництвом пані Руслани Куртанич.
Фольклорна група "Ліптаки" супроводжувала молодих колядників своїм прекрасним співом різдвяних пісень.
З програмою ми виступили на змаганні "Slovensky Betlehem" в Ужгороді де зайняли третє місце. Потім на свято Святої Родини 28.12.2009 у храмі Святої Трійці у Великому Березному, а також 07.01.2010 в греко-католицькій церкві Вознесіння Господнього у Великому Березному.
По цих виступах молодь з різдвяною програмою під керівництвом сестер Kонгрегації Дочок святого Франциска Ассиського відвідали хворих, яких вони доглядають. Наші хворі зустріли нас із великою радістю та щедрістю. Ці хвилини були збагаченням не тільки для недужих, але і для нас.
Головним завданням нашої спільної роботи було поділитися з братами та сестрами радістю та вдячністю Богу за його Єдинородного Сина, який прийшов на світ, щоб відкупити людей з влади зла та гріхa.
Спільна праця - один з найважливіших аспектів будування Царства Божого у світі. Віримo, що в майбутньому будемо спільно працювати на будівництві єдності між людьми.
молодь з Великого Березного
Господь може прийти неочікувано
Майже увесь Адвент ми активно готувалися до великих свят Різдва. Що ж відбулося в цей час?
Крім того, що ми вивчали нові різдвяні пісні, ми також готувалися показати кілька сценок, щоб таким чином прикрасити собі та іншим вірникам свято св. Миколая.
Наступна сценка змусила нас більше задуматись над ієрархією цінностей у нашому житті, над його принадами, над постійним чуванням, бо не знаємо час приходу Того,
Кого прагне наша душа.
П'ять розумних і п'ять нерозумних дів, яких зобразили наші діти, виразно показали нам, що маємо бути завжди готовими на те, що Господь постукає у наші двері. Вже від нас залежить чи будемо мати в ту мить з собою саме той ключ для відімкнення, чи будемо мати бажання відкрити своє серце для Того,
для Котрого, власне, живемо. Щоб одного разу Господь не сказав нам: "Не знаю вас....
Третьою сценкою, про Старця та Ісуса, ми поглибили свої знання про те, що Бог до нас може говорити через кожну особу, з якою зустрічаємось. Чи це буде жебрак, чи хтось бідніший, чи багатший, або, навіть, може прийти як неприятель,
котрий хоче подати нам руку для примирення. А також у вигляді за-брудненого хлопчака, котрий під забризканим болотом плащем, приховує свою ідентичність. Це ми могли побачити у сценці.
Бог не дивиться на зовнішнє, а на серце і на те, чим воно переповнене. Чуваймо, щоб колись ми не мусіли визнати разом зі старцем з цієї вистави: "Так, любові мені дійсно не вистачає", саме тієї любові, котра всіх обіймає та не робить поділу.
с. Лідія Тімкова, Мукачево
Свято Різдва для кожної людини є надзвичайним, бо у серці народжується Ісусик - Спаситель світу. Тому, щоб в нашій парафії Різдво пройшло весело сестра Лідія підготувала з нами сценку "Голос з ясел". Під час Адвенту всі учасники сценки старанно готувалися. Один грав старця, другий - сестру милосердя, а я грала Ісусика. Коли я дізналася, що буду мати цю роль, то дуже зраділа. Я старанно вивчила слова і з нетерпінням чекала різдвяний вечір.
Коли я говорила свої слова, то переживала той жаль, який відчував Господь, коли старець не побачив ані в сестрі милосердя, ані у жебракові Ісуса.
Андрейка 9 років
Деякі новинки Свалявської парафії
Є хоча б один день у році, коли стіни парафії чи храмів розриваються від дитячого сміху, журчання та цікавих поглядів. Так, це День св. Миколая. Звичайно, шкода, що малеча, напевно, більше цікавиться цукерками та подарунками, аніж самим винуватцем Свята, але все ж таки… На парафії не було місця, де впасти яблуку. Спочатку - Св. Меса, а потім маленька імпровізація про життя св. Миколая у виконанні наших акторів. По закінченні вистави дітки на подаруночок мусили трошки попрацювати: розказати віршик, пісеньку, або сказати хоча б одну добру річ, яку виконали протягом року. Дуже цікаво спостерігати за тим, як вони намагаються порозмовляти з Миколаєм.
Буває, що деколи розгублюються, але, подивившись на очікуваний дарунок, вмить згадують і потрібні слова.
Хотілося б, щоб такий галас лунав у стінах кожного храму кожної недільної Меси. Це - наше майбутнє. Дорогі батьки, молімося за наших дітей, щоб вони знали і давати, не лише брати. Будьмо для них добрим прикладом святості, щоб ходити до храму було для них не лише звичкою, а прагненням серця!
Маємо ще одну чудову новину, з якою хочемо щиро поділитися з Вами. У нас на парафії діє Спільнота Вікентійської Родини, яку ми, молодь, між собою ласкаво називаємо "наші старші". Вони опікуються бідними, хворими та нужденними, розносячи обіди, час від часу навідуючись до них, щоб прибрати, часом нарубати дров, порозмовляти та ін., а розпочалося все з тихої молитви...
Потім виникла ідея варити їсти, що спочатку робили сестрички. Тепер вже є кухарка, котра цим займається. Помаленьку підтяглися і люди, котрі хочуть займатися цією справою.
А нещодавно до нас з Києва приїжджала Президент Конференції Св. Вікентія де Поль в Україні п. Галина Старукх. Вона вручила лист, який свідчить про те, що свалявська спільнота вже офіційно зареєстрована у Парижі, "серці" Вікентійських Спільнот! Тому всією парафією щиро вітаємо Вас, дорогі наші "старші"! Бажаємо Вам, насамперед, Божого Духа, щоб вів Вас, витривалості у молитві, прагнення та покори у служінні і простоти у житті спільноти. Хай Бог береже Вас, оберігає та дарує потрібні милості! Щирі Вам вітання!
Коляди
Цього року довелося нам добряче попотіти, перш ніж обійти всіх вірників та хворих нашої парафії, щоб поколядувати та повіншувати їм доброго Різдва. Майже 5 днів ми ходили від хати до хати з вертепом, звіщаючи, що народився нам Спаситель! Навіть перехожі запрошували нас поколядувати їм, а з кожним роком збільшується кількість відвіданих нами хат.
Тоді бачиш, що люди потребують Бога! І мимоволі пролітає думка: "А що, якби так чекали Бога кожен день? Приготовані, радісні, щирі, готові все віддати!!!" Напевно, тому і вітаємося: "Христос рождається!" Кожного дня, кожної години в твоєму, моєму, наших серцях!
Велика подяка всім акторам, колядникам та віршувальникам, котрі не пожаліли себе для доброго діла! Всі зібрані гроші ми пожертвували на ремонт нашого храму. Дуже пам'ятаємо слова с. Сусанни : "Тепер ви змучені та мокрі, але, проходячи біля храму завжди згадаєте собі, що кожен ваш крок, біль у ногах чи обмерзлі вуха тепер у стінах храму. Жертва - дуже велика і сильна справа."
Просимо Вас про молитву за бідних та немічних, до котрих немає кому прийти поколядувати. Велика Вам подяка!
Дякуємо всім тим, які доклали свої зусилля до виготовлення адвентних віночків! Хай добрий Бог поверне Вам за все сторицею!!! Миру Вам та благодаті!!!
ВММ
Духовна віднова спільноти Маріїнської молоді
Місяць грудень як завжди був повен на свята. А розпочалося все з 8 грудня - Урочистості Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Для нас, спільноти Маріїнської молоді, це особливий день, тому що кожен має обов'язково висповідатися, підготуватися до відновлення обов'язків: хто членських, а хто чекательських. Цього року міні-віднову ми організували собі у рідному місті Сваляві разом з отцем-настоятелем о. Робертом Новаком. Він мав для нас конференцію щодо таїнства покаяння: як добре висповідатися, на що особливо звертати увагу у духовному розвитку, що нам заважає добре очистити душу і т.д. Також ми помолилися у певних намірах Розарій та поклонилися Ісусику у Адорації.
Надіємося, що, складаючи обов'язки до рук Пресвятої Марії, кожен з нас усвідомлює своє послання, яке маємо щиро виконувати. Нехай всіх нас огорне сила Святого Духа, щоб завжди бути сильними та витривалими у вірі та служінні один одному.
Ave Maria!!!
ВММ, Свалява
Свято, приготоване наймолодшими
9 січня на завершення всіх Різдвяних Свят у приміщенні дитячого садочку № 5 м. Мукачева відбувся міні-концерт, приготований нашими наймолодшими братиками і сестричками у Христі.
Розпочалося все гарною сценкою у виконанні дітей. Вони розповідали як важливо любити всіх і кожного, а також не залишати потребуючих допомоги без неї, особливо у такий великий вечір. Наступна програма складалася з ігор, де була важливою не перемога, а співпраця,
і також любов до ближнього. Потім були різні конкурси та, звичайно, співались колядки. Кожен міг відчути тепло атмосфери, що запанувала у залі.
Важливо зазначити, що всі діти, які брали участь, є членами руху Фоколаре, головним гаслом якого є "Любити ближнього". Група молодших дітей має назву "Джен 4". Збирає та займається з ними Лариса Косач. А самі юні християни, здається, справляються з усіма завданнями. Нехай так завжди буде у їхньому житті!
Тетяна Реслер
Як ми колядували
Різдвяні свята проминули. У храмах та в домах відкладаються святкові прикраси та вертепи. Потрохи меншає у вікнах гірлянд. Вже можемо тільки згадувати на святкові і спокійні миті, пережиті у колі своєї родини чи парафії.
Хочу поділитись з вами спогадом про Різдвяну коляду дітей фрідєшівської парафії. Вже склалася така традиція, що спочатку о. Сворад оголошує у костьолі про колядування дітей, а зібрані кошти підуть на їхній літній відпочинок у християнському таборі.
Насамперед ми мали репетиції, на яких вивчили і нові колядки, щоб у кожному домі ми мали не одну й ту ж програму. Сповнені бажання та натхнення проголошувати радісну новину про народження Спасителя прийшло 16 дітей, здебільшого молодших. Колядники спочатку пішли на Службу Божу, після якої отримали благословення від священика. Отож можна починати.
Це було у суботу, коли майже всі люди вдома, на свято св. Степана, першого мученика. Ми побували майже у 100 домах в Кольчині, Шелестові, Фрідєшові та Кленовці. Ввечері діти були дуже втомленими, але хотіли витримати аж до кінця, і, як на подив, навіть не скаржилися. Принесли мені багато радості. Люди давали дітям ласощі, а також ми назбирали певну суму на табір. Солодощі ми складували у великий рюкзак, а в неділю, після Служби, щоб ніхто не був обділеним, кожен отримав свою частку.
Пізно ввечері в суботу ми розходилися по своїх домівках, сповнені радістю, що ми принесли людям різдвяну звістку та мир.
с. Марія Черніцка ОР
РОЗДУМИ НА ТЕМУ
Все по черзі
Я згодна спасати китів. Боротись за навколишнє середовище. Я навіть готова захищати яких-небудь птахів від повного зникнення. Я запишуся у товариство захисту тварин і візьму кинутих кошенят. А, якщо потрібно, то цуценят.
Я захищатиму історичні і культурні пам'ятки. Підтримаю молодь і не забуду пенсіонерів.
Я внесу вклад у розвиток медицини. Зроблю все можливе, щоб перемогти пташиний грип. А також і простий. Я буду фінансово підтримувати дослідження в області серцевих захворювань. Буду активно боротися з СНІДом.
Але все це тільки після того як перестануть вбивати дітей.
"Принесите-ка мне, звери, ваших детушек.
Я сегодня их за ужином скушаю."
К.Чуковский "Таракан"
З того часу, коли Ленін дозволив аборти, діток щоденно приносять на забій. Дивовижно: багато хто з нас струсили порох досягнень революції зі своїх ніг, але з двома головними її досягненнями багато хто не поспішає розлучитись: безбожжям та абортами.
Тепер, у ХХІ столітті, здається, що аборти були завжди. Та якщо повернутись до історії, виявляється, що це зло - нове. Дивно, що до нього звикли так швидко.
Майже в кожній сім'ї - скелет у шафі. Не тільки у переносному значенні, але і в буквальному. А ми дивуємось: чому погано живемо? Якби маніяк чи серійний вбивця скаржився, що його переслідують невдачі, ми б обурились. А самі залишаємо дітям страшний тягар: вбитих братиків і сестричок. І дивуємося: розпинаємося заради їхнього щастя, та все без сенсу. Чому це так? Захисників життя атакують душероздираючими історіями про початих як наслідок насилля дітей, про страшні загрози здоров'ю матері, про нестерпні умови життя. А я думаю: перестали б спочатку вбивати діток благополучні, одружені, не убогі - тоді докотилось би потихеньку і до неблагополучних. Як-небудь розв'язались би і страшні проблеми. Коли, маючи тринадцять років, я дізналася, що таке аборт - я не могла повірити. Я ридала. Розмазуючи сльози по обличчю, я твердила собі: ніколи, ніколи, ніколи!!! Я й тепер не вірю. Нам так шкода бесланських дітей - і не жаль своїх кревних. Ті страждали від страху, голоду, спраги. А в кабінеті лікаря щодня у всьому світі дітей роздавлюють, обезголовлюють, втягують у вакуумну трубку, а на пізніх термінах заливають соляним розчином і народжених живими дітей-льодяників кладуть між віконними рамами, щоб замерзли чи просто залишають вмирати - це вже кому як до вподоби.
Жорстокість має різні масштаби. Мені доводилося у шотландській лікарні перекладати жінці, яка готувалася до аборту. Там я на власні очі переконалась, що відсутньою була ініціатива лікаря. Так, жінці виписали направлення по її проханню, але не менше двадцяти разів під час розмови пролунало: одуматися ніколи не пізно. Навіть якщо вам вже одягнуть маску, можете встати і піти - ніхто не буде сердитися за відібраний час у медперсоналу. Детально описали величезну шкоду для організму та психіки матері. Виписуючи направлення, лікар була настільки пригнічена, що навіть не дивилась на жінку. А коли та передумала і вирішила зберегти дитину, лікар аж розцвіла, радіючи за пацієнтку.
В Ірландії аборти ніколи не були дозволеними. Там і розлучення дозволили порівняно недавно. І на очах всього світу традиційно убога Ірландія багатіє. Звичайно, такий розквіт проявляється і зовнішньо: софт (інфраструктуру) вони чудово розвивають, приваблюють кращі уми світу. Але я впевнена: зовнішнє - другорядне. Просто країна, котра не вбиває своїх дітей, заслуговує процвітання.
Я не один раз висловлювала цю думку сусідам, таксистам і лікарям. Подумавши, вони погоджувались. До речі, ірландцям ніщо не заважає поїхати в сусідню Великобританію та зробити аборт (квиток на літак чи паром за двадцять євро можна купити, віза не потрібна). Декотрі так роблять, але це - одиниці. У народній свідомості міцно закарбовано, що дітовбивство - страшний гріх.
Коли ми жили в Ірландії, сусідка поділилась: "Уявіть собі, я чекаю третього! Так невчасно - просто жах! І в чоловіка, і в мене такий напружений період на роботі, за старшими не встигаємо дивитись. Але що ж робити!" І погладжує живіт. А це саме ті славнозвісні кар'єристи, яким вічно ніколи. Та все ж таки не ціною життя дітей досягати майбутні успіхи. Народили дівчинку, щасливі.
Одній жінці чоловік заявив, що категорично не хоче третьої дитини. Вона пішла зі своїм горем у церкву. Священик сказав їй: "Ти народи і віддай мені, тільки не вбивай. Чоловікові так і скажи, що я заберу дитинку." Нема потреби казати, що сина священику не віддали (а в сім'ї вже дві дівчинки були). Чоловік і не згадав, що колись не хотів цього малюка, таким щасливим був. Пройшли роки. У їхньому житті все йшло по чітко визначеному плану, діти підростали, старшій виповнилось вісімнадцять, і як грім серед ясного неба - знову вагітність. Батькам під п'ятдесят. Але тепер дружина, взагалі тиха, мовчазна та догоджаюча у всьому чоловікові, була, як кремінь. Хочеш - розлучайся, хочеш - кидай, дитина буде. Тож обурювався чоловік сильно, але не довго, бо знав, що дружину легше вбити, ніж переконати. Який прекрасний синочок народився у них! У мами тільки одна проблема: як старших вигнати з дитячої кімнати, не дають спокою малюку, увесь день його цілують та бавляться. Середня дочка якось сказала, обіймаючи малюка,: "Мам, а я не зраділа, коли дізналась, що у нас буде ще один братик - що ж тепер робити?" Невже малюки не варті того, щоб за них поборотись? В ідеальному варіанті це питання краще вияснити ще до одруження.
www.aborti.ru
Шановні Читачі!
Нам приємно, що болюча тема абортів та захисту життя схвилювала вас, про що ми дізналися з ваших листів та дзвінків. Тому ми повертаємося до цієї теми і закликаємо вас стояти на захисті життя.
Приймаючи власних дітей ви вже даєте гарний приклад. Але якщо хтось поділиться з вами тим, що боїться прийняти дитинку і має намір зробити аборт, то зробіть все для того, щоб спасти цю душу. Ніколи не засуджуйте цю жінку, а радше вислухайте, підтримайте та спробуйте знайти рішення на захист життя.
Звертайтеся за телефонами довіри, що працюють у нашій церкві: 0505344323, 0501717131 або пишіть на е-mail: turbota.ab@gmail.com.
Поважаймо життя - найбільший дар Божий
Нас постійно дивують зростаючі здібності сучасної людини, досягнення лікарів в рятуванні людського життя різними способами. З іншого боку, нам важко повірити, що найбільш здібні уми людства працюють над тим, щоб найефективніше знищити щонайбільшу кількість людей в нашу "цивілізовану епоху".
Дорогі читачі Світла, хочемо запропонувати вам серію матеріалів про аборт з книги "50 питань і відповідей про АБОРТ". Нехай ці рядки нам допоможуть зрозуміти усю проблему цього страшного зла теперішнього "цивілізованого способу смерті".
Питання №1: Що таке аборт?
Відповідь: Аборт - це добровільна процедура, що перериває розвиток дитини під час вагітності в утробі матері, виконана з метою: вбити в ній життя. "Аборт означає вилучення живого утробного плода або ембріона з жінки з метою його вбивства". (Закон Франції про аборти від 1975 р.) Хоча мимовільна смерть дитини, що має з'явитися на світ визначається в медичних термінах як "мимовільний аборт".
Якщо дитину, що має з'явитися на світ, вбивають в материнському лоні, то мова йде про справжнє дійсне вбивство. Однак, якщо дитину, що народилась живою, вбивають після народження, тоді мова йде про дітовбивство.
Питання №2: Які методи використовуються для вбивства дитини, що повинна з'явитися на світ, протягом перших трьох місяців його утробного життя?
Відповідь: Методи, які використовуються під час аборту в період, установлений законом включають засоби, що викликають аборт, вилучення плода методом відсмоктування й методом скоблення.
Питання №3: Що собою являє засіб, що викликає аборт?
Відповідь: Засоби, що викликають аборт - це будь-які фармацевтичні, хімічні засоби або пристрої, що викликають смерть дитини, що повинна з'явитися на світ, іноді отруюючи його в такий спосіб. До цієї категорії відносяться "ліки, прийняті наступного дня", "спіраль", і ліки RU 486.
Матеріал опрацювали: о. Адріан Коваль та Пилип Віктор
ВАШІ ЛИСТИ
Віра, понад усе віра...
Два роки тому я дізналася про свою хворобу і мій світ перевернувся. У мене знайшли пухлину. Знаєте, одразу приходять думки про життя та смерть і починаєш розуміти, що попри всі нещастя, проблеми, вік, все ж до нестями хочеться жити. Звичайно, у мене виникали думки про недоцільність, непотрібність лікування: "А навіщо? Скільки Бог дав, стільки й проживу". Та все ж у мене в душі знайшлася віра, яка допомогла мені боротися.
Моя дочка, зробила все, щоб операція пройшла якнайкраще і я дуже вдячна їй за це рішення, яке особисто у мене було оповите сумнівами. В моїй душі були урагани, які після операції вилилися у страшні муки. Не буду описувати все, що я відчувала в той час, скажу тільки, що я схудла майже в два рази, втратила сили, апетит та, найголовніше, втратила здатність радіти такому Божому дару як життя.
Я пам'ятаю, як мені було боляче, як боляче було рідним дивитись на мене… Та згодом трапилась подія, що зміцнила мою віру і надала мені нових сил.
Хочеться згадати, що прихожани нашої церкви дуже підтримували мене і ця духовна сім'я зіграла не останню роль у моєму одужанні. Саме Церква стала початком мого повернення до життя.
Того дня я почувалася жахливо, хоча і повністю була поглинута клопотами в очікуванні незвичайних гостей. Скоро до мене мали прийти сестри з шенборнської спільноти, у тому числі сестра Бернардіс, яка молиться за хворих. Я дуже зраділа такій щирій турботі.
І ось настав той момент - я зустріла гостей. Напевно, цей день я ніколи не забуду. Побачивши щирі очі с. Бернардіс, почувши її молитву, яка, здавалось, лунала з глибини душі, я відчула, як моє серце зцілювалося. І, можливо, це тільки моя уява, та подивившись у вікно, я побачила образ Ісуса, і зрозуміла, що з цієї хвилини все буде добре. Я зрозуміла як багато означає віра в тебе зовсім незнайомої людини, наскільки безцінною є щира молитва та чисті помисли. Я зрозуміла, що Господь мене любить і ніколи не забував про мене. Моє серце відкрилося і впустило в себе світло, світло життя, істинне, непідробне, яке освітлюватиме мені дорогу і живитиме мою віру.
Згодом з'явився апетит, серце забилося у звичайному темпі, життя ввійшло у свою колію. Знайомі навіть кажуть, що виглядаю краще, ніж до хвороби.
На завершення хочу сказати: «я рада, що на мою долю випала така перешкода, що відкрила моїй душі віру, що показала мені щастя, ім'я якому - Бог».
І. (автор, жителька Закарпаття, просила редакцію не вказувати свого імені)
Екуменічна зустріч у соборі святого Мартина
Прекрасним співом розпочалася екуменічна молитва у римсько-католицькому соборі святого Мартина у м. Мукачеві.
Участь у спільній молитві взяли представники трьох християнських конфесій, а саме протестанти, греко- і римо-католики разом з своїми духовними наставниками.
Привітавши всіх присутніх, єпископ-ординарій Антал Майнек продовжив спільну молитву роздумами про біблійні читання: «З сьогоднішнього читання про учнів, котрі йшли в Емаус, дізнаємось як Христос пояснював їм свої страждання та їхню необхідність.»
Також він заохотив задуматись «як ми ставимося до страждань. Щоб ми змогли з поміччю Святого Духа, котрий навчає і провадить нас, підтримувати на життєвій дорозі тих, хто страждає.»
«Без Христа і соломинка є важкою, а з Христом і труднощі стануть соломинкою» - сказав реформатський єпископ Людвік Гулачі.
Настоятель греко-католицького храму о. Йосип Ловска наголошував на свідченні самим життям. У своєму зверненні до присутніх він сказав, щоб ми і сьогодні, як цар Давид, роздумували над усіма вчинками своїми.
У дружній атмосфері взаємопорозуміння та взаємоповаги вірні різних храмів, різних конфесій молилися разом. Окрім цього, під час спільної молитви, римсько-католицький єпископ Антал Майнек привітав реформатського єпископа Людвіка Гулачі з приводу його 85-літнього Ювілею. У кожній екуменічній зустрічі він бере участь вже протягом 14-ти років.
«Слава Богу, що ми дочекалися, що принаймні в нашому краї за віру не засуджують, що ми можемо вільно проголошувати Євангелію» - підкреслив владика Мілан Шашік, який також приєднався до спільної екуменічної молитви.
Голоси присутніх переплелися у молитвах «Вірую», «Отче наш», що лунали на угорській та українській мовах. Прикрасою зустрічі став спів хорів.
Підносячи до Господа молитви вірних всі зібрані молилися за мир у світі, за єдність християн, а також за страждаючих від природних катаклізмів на Гаїті. Після цього о. Олександр Сулінчак, який під час всієї молитви робив переклад на українську мову, заохотив усіх присутніх потиском рук передати один одному знак миру.
На завершення спільної молитви кожен єпископ уділив благословення зібраним.
влас. кор.
Виникнення першої шопки
Францисканська традиція показує святого Франциска з Асижу шанувальником простоти, котрий, доторкаючись таємниць Бога і людини, насправді переживає її глибоко. Прикладом цього є історія першого вертепу в Греччіо, коли св. Франциск "звізуалізував" правду про Бога, який став людиною.
Так про це пише його біограф св. Бонавентура:
Три роки перед своєю смертю Франциск можливо хотів якнайурочистіше пережити в Греччіо пам’ять народження Дитятка Ісуса, щоб заохотити всіх до більшої побожності. (...) Казав приготувати ясла, принести сіно і привести вола і осла. Приходять брати і люди, ліс наповнюється різноголоссям. Ця благословенна ніч, розсвітлена чисельними і ясними світлами, наповнена похвальним і гармонійним співом, стається прекрасною і святочною. Божий чоловік став перед жолобом, переповнений побожністю, залитий слізьми і переповнений радістю.
Був 1223 рік, час Адвенту. Вже швидко наближається одне з найбільших свят для св. Франциска. Це свято завжди наповнювало його безмежною радістю. Як пише Т. Челано для нього це було свято над святами, яке пригадувало йому день, коли Бог стався немовлям, і був годований молоком Діви. Думка про те, що Ісус знаходиться в ніжних обіймах Матері, викликала в убогого невимовне зворушення, яке завжди викликало щедрі сльози над убогістю віфлеємської стайні. І дійсно, Різдво Ісуса було особливим. Здається, що жодна людина не народжується в самотності, а тим більше Цар і Володар цілого світу. Початок життя для Ісуса, то холод і переслідування. Зрештою, так само виглядає і кінець життя нашого Спасителя: самотній, покинений близькими і улюбленими, які поснули під деревами. Тут також можна почути біг воїнів, задивлених в смолоскипи, щоб легше знайти Заповіданого. А коли приходить час народження Людини для неба, його огортають полотнами і кладуть у гробі. Ці дві речі особливим чином відкликаються до перших миттєвостей життя на землі, коли Мама повиває Його в пеленки і через відсутність місця в заїзді покладає свого Первородного в прямокутному жолобку, в печері...
Народження Ісуса порушило, можна б сказати, небо і землю. Інакше не могло й бути. Небо - це Ангели, які приходять і звіщають мешканцям землі Радісну Новину. Вони приходять до найбідніших людей, які вийняті з-під права, які переслідувані, котрі живлячись тим, що назбирають і знайдуть - живуть в шалашах. Приходять до пастухів. Для них знаком є Дитятко, завернуте в пелени, що лежатиме в яслах для тварин. Бог вибрав бідних і пильнуючих, щоб передусім вони могли почути про народження Спасителя. Бог зробив їх наочними свідками народження Месії і звістування Доброї Новини. Побачивши це все, повернулися до своїх обов’язків. Їх життя і цінності були перемінені. З того часу сильніше і міцніше прославляли Бога.
Однак то не єдині, які знайшли Пастиря Всесвіту. Для вчених то була зірка, провіщаюча народження, яка затрималася над печерою. Для інших, багатих і з замкнутими серцями людей, Ісус стає конкурентом, якого хотіли позбутися. Це вдалося зробити лише по тридцяти трьох роках, коли земля знову стрепенулася, приносячи одночасно радість мешканцям тінистої країни.
Слава Господня, що товаришувала народженню, і яку оспівували ангельські хори (пор. Лк 2,9), тісно пов’язана з пасхальним звеличенням Христа Воскреслого. Однак, на початку життя Немовляти тої слави ще не спостерігається. Різдво є відбитком Хреста, а Францискове Греччіо має свій кінець на Альвернії, на якій Господь даром стигматів уподібнив до кінця Бідачину до Себе.
За декілька тижнів перед Різдвом Господнім св. Франциск запросив порозмовляти свого приятеля - Івана Веліту з Греччіо. Довкола Греччіо були високі і стрімкі гори, наповнені багатьма заглибинами і печерами. Власником однієї з таких гір, чи схилу, саме і був той приятель. Декілька років тому св. Франциск, мандруючи Святою Землею, проголошуючи серед лицарів і місцевих людей мир і добро, мав можливість побачити місце народження Господа. І тепер ця гора довкола Греччіо дуже пригадувала йому незабутні спогади з подорожі. Святий визнав це місце дуже добрим, щоб відтворити історичну віфлеємську ніч. Просив Iвана, щоб до печери привів осла і вола, сам же приготував фігурку Дитини Ісуса. Про свій намір повідомив всіх людей і своїх братів, а також пастухів, що випасали стада на узгірях. В назначений час люди почали сходитися групами, більшими й меншими, тримаючи в руках запалені смолоскипи, що розяснювали довколишню темряву. Опівночі усі вже були на місцях. Брати оточили вівтар, розміщений при печері. І побачили, якби були у Віфлеємі, ясла, наповнені сіном, де лежала Дитинка, а біля неї стояли віл і осел. З наповнених радістю і зворушених сердець пролунали співи колядок. Священик з асистою в особі диякона Франциска розпочав урочисту Святу Месу. Диякон відспівав голосно Євангелію, а промову, наповнену солодкими словами, повними любові і віри, говорив якби в екстазі. Зібраним здавалося, що Дитинка, усміхаючись до Франциска, відкривала і замикала оченятка, а ручки витягала, якби просячи притулитися, щоб відчути зігріваючу любов. Серця пастухів, переповнені зворушенням, як ніколи доти, вдячно заспівали, віддаючи Богу хвалу, гімн возвеличення, повторюючи за Ангелами: Gloria in excelsis Deo. Для всіх ця НІЧ була єдиною в своєму роді пережитою не банальним чином. Тому, коли вже почало розвиднятися, з жалем почали розходитися до своїх домівок і обов’язків, маючи в серці щось нове.
А Франциск... Він відійшов в тінь гори Альвернії, щоб разом зі своєю Панею Бідою, в затишку осінньої погоди, підживляючись тим, що знайде, ще більше зблизитися з Тим, котрого так міцно полюбив, і стати подібним до Нього.
о. Ян Віанней Сокальський, ЧБМ
Греччіо - місцевість, що знаходиться в Реатинській Долині в Італії, у регіоні Лацціо. Лежить на схилах гори Ля Чероне на висоті 750 метрів над рівнем моря і 15 км. від Рієті - столиці провінції. Початки її сягають середньовіччя. У 1223 році тут відбулося святкування св. Франциском Божого Народження. На тому місці збудовано монастир братів, що оточений дубовим лісом. Одразу за входом до монастиря розміщена капличка вертепна. У скелі було викуто престол, а на ньому ясла. На сьогодні там ще помістили мраморну плиту, яка служить як престол під час Літургії. Над престолом пожна побачити 15-ти вічні фрески, що представляють дві сцени - подія в Греччіо зі святим Франциском і місцевими людьми, а також Боже Різдво у Вифлеємі з Богородицею, годуючою маленького Ісуса.
В часи св. Франциска поширювалися єресі, між іншим, катарів. Які заперечували реальність Тіла Христового, народженого Дівою Марією, і Його реальну присутність у Євхаристії. Щоб не бути оскарженим у нововведенні, св. Франциск для приготування містерій отримав згоду папи Гонорія ІІІ. Новаторство Бідачини з Асижу полягало на тому, що він поєднав містерію Різдва Господнього з переживанням Євхаристії. В Греччіо показав, що той самий Ісус, народжений у Вифлеємі, знову народжується під час кожної Літургії на престолі. Заслуга св. Франциска не є винайдення сцени, яку кожен може відтворити, але акцентування на поставі серця, з якою потрібно наближатися до Дитятка Ісуса.
Підготувала Марія Пєтира
Ювілей Довжанського храму
17 жовтня наша парафія святкувала 10 - річницю від освячення нашого храму, Зіслання Св. Духа. До цієї події ми духовно готувалися цілий тиждень. Кожен день ми мали святу службу з метою: "Для чого потрібно і що означає для нас храм Божий?" Для роз'яснення цієї важливої теми були запрошені священики, які глибоко і чітко розкрили цю тему. Молитися можемо на будь-якому місці, бо Бог є скрізь. Та храм Божий - це особливе місце зустрічі з Богом. А приходимо до нього, бо потребуємо Божу допомогу і підтримку. І на кожного тут чекає Ісус. У св. Месі зустрічаємо Ісуса присутнього в Євангелії, що є живим Словом, яке нас очищає, оздоровлює та визволяє, а в Євхаристії дається нам Ісус, як їжа для нашої душі. А також ми повинні усвідомити, що кожен з нас є живим храмом Св. Духа. Про це пише св. апостол Павло у 1 листі до Коринтян: "Чи не знаєте ви, що ви - Божий храм і Дух Божий у вас пробуває?" А св. апостол Петро пише у своєму 1 листі: "Приступайте до Ісуса, до Каменя живого, дорогоцінного, що Його вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний."
Відсвяткувати ювілей нашого храму, на запрошення о. Адріана, приїхали священики з Закарпаття та Словаччини, наш отець єпископ Антал Майнек, який 10 років тому освятив наш храм, а тепер відслужив ювілейну святу літургію.
Дякуємо Богові за всі молитви та прохання, які можемо висловлювати Йому в Євхаристії, за всі св. літургії, які служилися в цьому нашому хамі, які і надалі будуть жертвуватися на славу Бога та заради нашого спасіння.
Духу Святий, прославляємо Тебе і просимо - наповни наші серця Божою любов'ю. Бо як сказав отець єпископ: "Що той храм живий і гарний, у якому проживає любов."
Фірка Ганна, Довге
Діти чекають маму...
В березні 2009 р. в обласній дитячій лікарні за сприянням благодійного фонду "В наших руках майбутнє" розпочалася місія, в якій беруть участь учні Мукачівського ліцею ім. Святого Іштвана та студенти Мукачівського педагогічного коледжу. Один раз на тиждень волонтери відвідують хворих дітей в лікарні, граються з ними, проводять заняття...
Щоб ще більш полегшити перебування дітей в лікарні, вирішили провести свято Святого Миколая. Тому в катедрі Святого Мартина було оголошено благодійний збір. Слава Богу, вірники активно взяли в ньому участь - було зібрано багато іграшок, одягу.
17-го грудня після обіду, волонтери на чолі з Святим Миколаєм рушили до ОДЛ, де навідалися до дітей на 4 відділеннях: терапії, неврології, онкології та пульмонології. Подарунки від Миколая отримало близько 130 дітей. Вони з радістю чекали Миколая, співали, розповідали вірші.
Дуже допомогла з своїми вихованцями у співі сестра Лідія Тімкова ОР. Пісні про Святого Миколая у їх виконанні додали ще більш святкового настрою.
22-го грудня волонтери навідалися до перехристянської спеціальної школи-інтернату, куди повезли одяг та іграшки.
28-го грудня відвідали Обласний Будинок Дитини у м. Свалява. Тут виховуються дітки від народження до трьох річного віку. Будо дуже зворушливо бачити, як маленькі діти чекають своїх батьків, особливо маму.
Вирішили, що по мірі можливості ще навідуватимемось.
Від імені всіх діток щиро дякуємо всім вірникам за пожертвування. Нехай Бог відплатить за це їм сторицею.
З повагою та молитвою, волонтери
Хто дасть притулок Святій Родині?
Дорогі друзі, в цій статті хочу поділитися з вами тим, як ціла наша Довжанська парафія проживала заключні дев'ять днів Адвенту, що дало змогу нашим вірникам краще підготуватися до Різдва.
Період Адвенту є не тільки час, коли очікуємо народження Божого Сина. Він дає нам можливість краще підготувати своє серце, щоб достойно прийняти Новонародженого.
Коли мав народитися Ісус, Діва Марія і святий Йосиф шукали притулок в цілому Віфлеємі. І не знайшлося нікого, хто б прийняв їх до себе.
Вже багато років у нашій парафії є дуже добра традиція молитися дев'ятницю "Хто дасть притулок Святій Родині?"
З 15-го по 23-тє грудня вірні з образом Святої родини, як шукачі притулку подорожують по домівках наших парафіян, і кожен бажаючий може прийняти Святу Родину до себе таким символічним способом.
Всього в нашій парафії подорожувало шість образів Святої Родини. Один - в с. Кобалевиця, один - в с. Лисичево, і чотири в с. Довге. П'ятдесят чотири сім'ї взяли участь у цій чудовій молитві. Спільним наміром всіх, які молилися дев'ятницю було те, щоб просити Бога за родини нашої парафії. Щоб спокій, порозуміння і любов панували в наших сім'ях.
Як би ми себе повели, коли б Йосиф та Марія постукали в двері нашого дому? Чи впустили би ми їх у свою оселю, і надали притулок?
Що діється з нами тоді, коли Ісус стукає в двері нашого серця? Відкриємо своє серце, і дозволимо, щоб Він оселився і жив в ньому?
Ісус хоче народитися і в моєму серці. Знайде в ньому м'які ясла? Зігрію Його своєю любов'ю?
Пилип Віктор, Довге
"Свята Маріє, мати Божа, молися за нас..."
Слава Ісусу Христу. Дорогі читачі Світла, ми прихожани Лисичанської римсько-католицької каплиці свв. Кирила і Мефодія, що належить до Довжанської парафії, хочемо поділитися з вами своїм новим досвідом молитви святого розарію.
Знаємо, що місяць жовтень є присвячений Діві Марії. На протязі цілого жовтня ми щоденно жертвували молитву святого розарію і просили заступництво Божої Матері за всіх жителів нашого села по окремих вулицях. Видимим символом цього було те, що кожен після молитви прикріпив квітку на карту вулиці нашого села, за жителів якої молилися. Цю карту ми гарно намалювали на величезному аркуші паперу.
Віримо, що кожна наша молитва, наші старання не є даремними. Більше довіряймося Діві Марії. Щоденно віддаймо до її опіки себе, своїх дорогих і весь наш народ.
Завадська Марія, Лисичево
Міністранти
Найближчими помічниками священика під час Святої Меси є міністранти. На даний час в Довжанському храмі Зіслання Святого Духа мініструють двадцять хлопців різних вікових категорій, від 7 до 17 років.
Протягом цілого 2009-го року всі міністранти відвідували Святі Служби досить не погано, і постійно відмічалися у спеціальному графіку відвідування для міністрантів.
3-го січня, на першу неділю 2010 року після Св. Меси наш духовний отець Адріан нагородив всіх хлопців за активність протягом 2009 року. Треба сказати, що від початку минулого року міністрували двадцять сім хлопців, і семеро з них на протязі року мініструвати перестали. Дипломи та гарні сувеніри отримали двадцять три міністранти. За найбільшу участь на Службах Божих четверо міністрантів: Печений Антон, Маюр Михайло, Кополовець Станіслав та Кукла Владислав - були удостоєні почесної грамоти і гарного подарунка. Духовний отець подякував кожному з хлопців, і заохотив всіх міністрантів ще краще відвідувати Божий Храм в новому 2010 році, і запропонував всім охочим хлопцям поповнити лави міністрантів нашої парафії.
Пилип Віктор, Довге
Прощення...
- це не дозвіл на наступну образу...
- це не згода на повторення помилки...
- це не байдужість до наступних провин...
- це не мазохізм...
Хтось вміє прощати, бо має такий дар, кому ж це не дано, той може розвинути цей дар. Це не легко! Але потрібно.
«Коли ви прощаєте людям їхні провини, то й Отець Ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.» (Мт 6, 14-15)
Прощення потрібне не тільки тоді, коли його просимо, але і тоді коли пробачаємо. Той, хто не пробачив образу, носить в собі гнів або біль. Є дуже правдиве прислів'я "час гоїть рани", але якщо не пробачити, то біль душі прикритий, але не вилікуваний. У такому випадку цілком інша образа завдасть подвійного болю. Рана в душі ставатиме чим далі то більшою та глибшою.
Пам'ятаєте слова старої пісні "только от жизни собачей собака бывает кусачей"? Саме так! Коли хтось має приховану рану душі, той дуже легко поранить інших довкола себе, навіть не помічаючи цього. А часто, і забуваючи попросити пробачення. Біль притуплює почуття. До цього відноситься і відчуття власної провини перед іншими.
Юнак обманув дівчину, сказавши, що був у друга вдома, коли насправді вони були у кав'ярні. Оскільки це не було суттєвим, то забулося відразу. Та коли чоловік затримався не на роботі, а в барі... Зрештою і це не стало б проблемою, якби було сказано правду. Але коли викривається обман, тоді і пробачення важче просити; і за що перш?..
Існує прислів'я "хотів як краще, а вийшло як завжди". Часом, бажаючи зробити щось добре, людина може помилитись. У цьому випадку будьмо суддями для себе і адвокатами для інших.
Хто насправді пробачив, той ніколи більше не нагадуватиме про скоєне. Та водночас це зовсім не означає повне забуття. Коли дитина провиниться перед батьками і попросить вибачення, то не дивно, що це забудеться. Але якщо той самий вчинок повторюється… пробачити дедалі важче, а забути на грані неможливого.
Іноді наш досвід може завадити нам знову зробити перший крок до прощення. Адже можна сказати: «я вже пробачав і не допомогло». Як вийти з цього роздоріжжя? Досвід, котрий допомагає нам уникати багатьох наступних помилок, може зробити нас твердосердними...
Колись Петро спитав у Ісуса: «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?» Ісус же промовив до нього: «Не кажу тобі: До сімох разів, але - до сімдесяти раз по сім.» (пор. Мт 18, 21-22)
Просімо мудрості у Святого Духа, щоб прощати іншим, а також, щоб розпізнавати власні помилки, щоб сказати «ПРОБАЧ»...
Можливо хтось думає інакше - поділіться.
Тетяна Решетар
Пробачити -
- це можливість відродити добрі стосунки
- це відповідь добром на кривду
- це попрощатися з провиною
- це подарувати новий шанс
- це нагода відновити мир
- це ...
- це знову полюбити
"Паломництво Довіри" у місті Познань
29.12.2009 - 02.01.2010 тривала 32-а Європейська Зустріч молоді Тезе. Цього разу "Паломництво Довіри на Землі" відвідало польське місто Познань, куди з'їхались понад 30 тисяч молодих людей з усієї Європи.
Хто побував на цій зустрічі, сповнені враженнями про нових знайомих, друзів, про вміння знаходити спільну мову без слів.
Насиченість програми і вичерпувала, і надавала наснаги! Ранкова молитва, зустрічі в малих групах на парафіях, де, часом, дискусію важко було зупинити; молитва у великих залах в обідню та вечірню пору; крім того, історичні екскурсії в післяобідній час… Всього так багато! На різні смаки та вподобання. Відвідати конференцію чи виступ? А може піти до Катедри, глибше пізнати історію польського народу?.. А ввечері, нарешті, прийти до сім'ї, що гостинно приймає, і поспілкуватись з господарями. На все мало часу.
А саме святкування Нового року! Починається воно о 23.00 з молитви у храмі за мир у всьому світі: спів, тиша, знову спів, читання з Святого Письма. У ці хвилини у серці відчуваєш присутність Бога. Тут і тепер. Поруч, біля себе. Опівночі, після взаємних привітань, починається "Фестиваль націй". Це ж не просто дискотека чи хтось там забаву проводить. Треба і свою країну представити, виступ підготувати.
Як хтось казав про ту ніч, що був вражений, бо можна веселитись без надмірного вживання алкоголю, отримувати задоволення без наркотиків. Пісні, танці, ігри… А наступного дня - урочиста Служба Божа та святковий сімейний обід.
Гідно прийнявши "Паломництво Довіри на Землі" польське місто Познань передало естафету далі. На спільній передноворічній молитві було оголошено місце проведення наступної 33-ої Європейської Зустрічі - місто Роттердам (Нідерланди).
Перед виїздом з Познаню 2 січня брат Георг, який відповідає за паломників з України, зайшов у наш автобус, щоб побажати щасливої дороги додому, а також сказав: "Всі ми є місіонерами. Всі ви несете світло звідси, з цієї зустрічі, з Познаню додому, до своїх парафій. Нехай вам ніколи не забракне сил бути місіонерами там, де живете." Подібно, як сказав брат Алоїз (наступник брата Роже, засновника спільноти Тезе) 1 січня ввечері на останній спільній молитві: "Наші випробування та випробування інших долаються любов'ю".
Кожен пережив цей тиждень по своєму. Своїми враженнями з нами поділилась молода парафіянка з міста Ужгород, котра вперше побувала на Європейській Зустрічі Тезе, Люба.
- Які Ваші враження про Європейську Зустріч Молоді?
- Дуже приємне враження справили самі жителі Познаню - господарі міста - своєю толерантністю, гостинністю та доброзичливістю. Такий великий натовп паломників напевно спричинив їм певні незручності у громадському транспорті, але вони все рівно посміхалися і радо допомагали підказуючи як куди краще добратися. І їхня щирість була справжньою, вони справді раділи нам кажучи: Gosc w dom - Bog w dom.
Потім - довіра. Люди запросили до себе додому гостей навіть не знаючи їх: якої вони будуть раси чи національності. Вони відкрили двері своїх помешкань і свої серця піклуючись як про своїх рідних. Багато-хто з нашої групи запитували себе: "Чи зміг би я так?"
- Зустрічі або молитва, яка проводиться братами Тезе, часто нагадує адорацію та водночас не є цілком типовою, бо у ній беруть участь представники різних не тільки національностей, але і різних релігій. Що про це думаєте?
- Просто неймовірно як таку велетенську масу людей можна було зорганізувати. Продумано було все до найменших дрібниць. Ці пісні просто чудові.
Велику кількість людей було поставлено, щоб забезпечити нашу безпеку і допомогти добратись до місця зустрічі без проблем: дорожня служба, волонтери, поліція, лікарі...
- Чи було щось особливо незвичним особисто для Вас?
- Неймовірною була національна розмаїтість. Та попри це всі чудово розумілися, були відкритими та дружніми. За ці дні я звикла, що їдучи у трамваї чую українську, французьку,німецьку, сербську, іспанську, звичайно, польську та інші мови. Часто це було не тільки звучання мов, групки співали свої національні пісні, чому сприяв загальний настрій.
- Що саме Ви принесете додому з цього Паломництва довіри на землі?
- Відчуття радості та душевного піднесення не покидало нас в ті дні. А приїхавши додому ще деякий час відчуватимуться відголоски пережитого в Познані.
- Дякую за розмову.
влас. кор.
Привітання
Вірники парафії Зіслання Святого Духа с. Довге вітають
о. Адріана Коваля з Днем народження, яке він відзначає 24 січня.
Бажаємо Вам міцного здоров'я, радості в житті, успіхів у справах, безмежної Божої любові.
Низький уклін Вам, отче, за Ваші молитви, за Вашу працю з дітьми. Ви вселяєте в них віру в Бога, сієте в їхні серця зерна Божого Слова, домагаєтесь, щоб віру і любов до Бога вони пронесли в своєму серці впродовж усього життя. І хай у Вашій нелегкій праці завжди буде Божа вся родина з Вами, підтримує Вас у важку хвилину, а Мати Божа хай оберігає Вас у житті завжди, де б Ви не були, як рідну дитину.
Трудіться і надалі так на славу Божу і прославляйте Боже ім'я, а Божого благословення разом з Вами нехай отримує і вся Ваша рідня, яка виростила і виховала для церкви такого людяного, ерудованого та дбайливого настоятеля, справжнього пастиря наших душ.
Ми дякуємо Богу за такого настоятеля!
Многая і благая літ Вам!
CHRISTUS NATUS EST NOBIS!
VENITE, ADOREMUS!
Від щирого серця вітаємо з РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ єпископа-ординарія Антала Майнека,
всіх священиків, дияконів, семінаристів, монахів та монахинь,
та особливо всіх вірників нашої дієцезії!
Нехай Христос, Котрий завжди стукає в двері наших сердець, в особливий спосіб народиться в нашому житті,
в наших сім'ях та парафіях. Бажаємо, щоб Його присутність приносила нам істинне прагнення святості життя, молитви
і прославлення Господа!
Семінаристи Мукачівської Дієцезії:
Руслан Стрижак, Вадим Глухан,
Юрій Гал, Євген Фізер
У нашій церкві почав працювати центр допомоги для жінок, що переживають кризову вагітність,
а також для тих, які страждають від наслідків аборту.
У цій газеті ви отримали листівку.
Дайте її тому, хто, на вашу думку, потребує такої допомоги.
У вересні 2009 року відбулися триденні реколекції для жінок з постабортним синдромом,
що проводили спеціалісти з Угорщини.
Реколекції були дуже плідними та потрібними, про що свідчили самі учасниці у нашій газеті.
Якщо будуть бажаючі ми зможемо ще раз організувати такі самі реколекції.
За цими телефонами можна звертатись для реєстрації на участь:
за тел: 0505344323
або пишіть на е-mail:
turbota.ab@gmail.com.
архів новин 2007-2009 років
Короткий перегляд історії
Chronologia historica
Щоб впевнено говорити про історію, життя та формування Мукачівської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, необхідно згадати про події, які передували її формуванню.
Історію Мукачівської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви можна розподілити на чотири великі періоди
1. Період перед заснуванням Сату-Марської дієцезії
2. Період існування Сату-Марської дієцезії
3. Період після І Світової війни
4. Події під час існування СРСР і після його розпаду
*
Період перед заснуванням Сату-Марської дієцезії
Угорські правителі вже у 50-60-тих роках Х ст. були готові прийняти християнство, але питання - до східного, чи західного християнства їм приєднатися, кінцево було вирішено завдяки формуванню політичних стосунків.
Справжнім засновником Церкви в Угорщині вважають Анастаза-Астріка, який був архієпископом спочатку Калочської, а пізніше Естергомської дієцезії. За дорученням Папи Римського та короля Св. Стефана Анастаз-Астрік організував Католицьку Церкву на території Угорщини. Вона складалася з семи дієцезій, які займали великі території. Так само було і з трансільванською дієцезією, що була заснована у 1009 році, і містила у собі територію Закарпаття аж до початку ХІVст.
Збереглося дуже мало письмово підтверджених даних про життя та діяльність християн в ХІ ст. Відомо, що з церков романського стилю на Закарпатті велике значення відігравала ужгородсько-горянська ротонда. В цей час діяло декілька парафій, наприклад у таких селах як Бобове, Ардієво, Дідове, Зміївка, Іванівка, Велика Бігань, Сюрте, Чорнотисів та Виноградів.
З 1346 р. воно стає частиною егерської дієцезії. З цього часу починається будівництво багатьох костьолів не тільки у містах, а і в селах. Записи про цей період, що знаходяться в архіві Ватикану, згадують на нашій території більше як 50 костьолів.
*
Період існування Сату-Марської дієцезії
Самостійну Сату-Марську католицьку дієцезію заснували 23 березня 1804 року, яку 9 серпня узаконив Папа Пій VII. Ця дієцезія крім Сату-Марської області, містила в собі такі області, як Мараморошську, Угочанську та Унгську. Духовний розвиток дієцезії можна прослідкувати, вивчаючи історію та знаючи про те, який вид діяльності був важливим для її правлячих єпископів. До кінця І Світової Війни дієцезією керували такі єпископи:
1. Фішер Іштван (1804-1807). Важливим вважав організувати навчання. Він заснував єпископський ліцей, католицьку гімназію та семінарію.
2. Клобушіцкі Петро (1807-1821) унгський декан-парох поділив деканські округи; відкриваючи гуртожитки для учнів гімназій, він стимулював до навчання сільське населення. Так як після наполеонівських війн на даній території набував великих масштабів голод, то першочерговим завданням єпископа було організування „центрів милосердя”.
3. Ковач Флоріан (1821-1825) мав хворобливий організм, який був великою завадою у виконанні його апостольських завдань.
4. Гам Янош (1827-1857) протягом тридцяти років керував дієцезією. Можемо сказати, що він сформував зовнішність дієцезії. Апостольська робота даного єпископа зіграла важливу роль в житті всієї території.
5. Гааш Мігаль (1858-1866) - в часи його керування повернулися у свої старі монастирі єзуїти. Він також звертав велику увагу на освіту. Гааш Мігаль видавав газети та книги, запроваджував педагогічні курси. Заснував на Закарпатті будинки по догляду за хворими та будинки для сиріт.
6. Біро Ласло (1866-1872) був співробітником Гам Яноша, тому зрозуміло, що й він звертав велику увагу на бідних, сиріт, старих та на студентів.
7. Др.Шглаух Лерінц (1873-1877) заснував бібліотеки духовної літератури на кожній парафії. Запровадив та контролював шкільне навчання в кожному селі Закарпаття.
8. Месленьі Дьюла (1877-1905) сприяв розвитку мирянських товариств. Вніс великий вклад в культурне життя Закарпаття.
9. Др. Бороміссо Тібор (1906-1928). Зміна політичних кордонів дуже ускладнила керування дієцезією. Вніс великий вклад в харитативну та соціальну діяльність
*
Період після І Світової війни
 Під час свого керівництва др. Бороміссо Тібор - до І Світової війни - створив нові заклади, в яких надавалася соціальна допомога, та звертав увагу на зростання духовного життя вірників. В цей період існувала Республіка рад, з прийняттям Тріанонського Декрету Миру відбувся поділ дієцезії. У цьому новому становищі єпископ старався налагодити відносини між дієцезією та румунською державою. Влада єпископа розповсюдилася на дієцезії, розташовані на території Чехословаччини, таким чином він зміг встановити Ужгородську Апостольську Адміністрацію. Наперекір кордонам владика дуже добре керував угорською та закарпатською територією. Під час керівництва др. Бороміссо Тібора вступив у дійсність у 1917 році Кодекс Церковного права. У 1926 році єпископ склав Статут Сату-Марської дієцезії. Після довгих страждань 9 липня 1928 року помер єпископ др.Бороміссо Тібор. Капітула обрала вікарієм Сабов Іштвана.
Тим часом Святий Престол 7 липня 1929 року заключив конкордатум з Румунією, який дивлячися на трансільванську угорську католицьку Церкву містив в собі багато образливих пунктів. З цього дня сату-марський ординарій перестав мати правову владу над тією частиною дієцезії, яка належала до Угорщини, якою керував з 1-ого жовтня 1923 року за допомогою зовнішнього вікарія, також Сату-Марська дієцезія втратила правову владу над територією Закарпаття, котре належало Чехословаччині, якою керував з 8-ого березня 1923 року зовнішній вікарій др. Тагі Абріш. Незалежно від географічного розташування кордонів, Церква і надалі продовжувала сату-марську правову практику. В 1930 році із закарпатської частини дієцезії утворилася Апостольська Адміністрація з центром у місті Ужгород, під керівництвом Ференца Свободи. За першою віденською угодою (2 листопада 1938 року) з осені 1938 року швидко почалося впорядковування церковного правління тих частин Чехословаччини, які населяли угорці („Felvidek”) і які повернулися до Угорщини. Святий Престол об’єднав парафії Сату-Марської дієцезії, які знову із Закарпаття потрапили в Угорщину з Меркською Апостольською Адміністрацією, яка знаходилася на Угорській території. За буллою Святого Престолу, яка була видана 19 липня 1939 року цією територією керував кошицький єпископ Іштван Модорас. Через дуже короткий період часу змінилися кордони. За другою віденською угодою (30 серпня 1940 року) велика частина Партіума і північна частина Трансільванії знову почали належати Угорщині.
23 липня 1940 року (ще до другої віденської угоди) Святий Престол призначив єпископом Сату-Марсько-Орадейської дієцезії монаха П. Напгольц Пала SJ. Призначений єпископ Святому Престолу запропонував свій відказ надіслав відмову, яку Ватикан прийняв і керівництво дієцезії доручив Мартон Арону.
Після двох з половиною років, коли не було єпископа в дієцезії, єпископом з 17 травня 1942 року став др. Шеффлер Янош, в Сату-Марській дієцезії разом із Закарпаттям, як дієцезійний єпископ, а в Орадейській дієцезії, як апостольський адміністратор. Внаслідок другої віденської угоди ці дві дієцезії інтегрувалися в угорську церковну організацію. Закарпаття знову приєдналося до Сату-Марської дієцезії. Єпископ Янош Шеффлер був для своїх віруючих не тільки пастором, але і втішителем. Він відвідував і ті території дієцезії, які вже були від’єднані. Коли війна пройшла на території дієцезії та адміністрації, тоді владика відчув, що особисто повинен підтримати та потішити своїх священиків та віруючих. Він часто відвідував Закарпаття, але перед завершенням війни востаннє відвідав всю дієцезію. За вказівками Риму єпископ намітив всюди те , що потрібно зробити, так у Закарпатті визначив наступного генерального вікарія на випадок, якщо буде складно підтримувати зв’язок з єпископом, або якщо діючого вікарія заарештують
*
Події під час існування СРСР і після його розпаду
1944 року, коли у Закарпаття прийшла Радянська Армія, керівництво Закарпаття з єпископського центру стало неможливим, тоді Шеффлер призначив єпископським вікарієм берегівського архідекана Пастор Ференца. Ще назвав двох інших вікаріїв на випадок, якщо Пастор Ференцу будуть перешкоджати в цій діяльності. Від старших душпастирів знаємо, що це були Буяло Бернат та Сегеді Єней. За паризькою угодою миру (10 лютого 1947 року) Сату-Марську дієцезію поділили на чотири частини. У Чехословаччині залишилось 13 парафій, в Угорщині 27, в Закарпатті 40, а в Румунії 55.
Радянський терор не обійшов і Закарпатську Римсько-Католицьку Церкву; священиків засуджували як зрадників Вітчизни та бунтівників. В цій небезпечній ситуації управляти Церквою було дуже складно. У цей важкий період кожний священик виконував свої обов’язки в дусі вчення Христа як тільки міг. Офіційно було заборонено вносити записи у материнські книги, але священики потаємно це робили. Набирати богословів було також заборонено. Дозволялося тільки проведення Служб Божих та похоронів. Про ці часи випробувань на Закарпатті та в Угорщині видано багато книг.
Коли терор на Закарпатті почав послаблюватись і багато священиків повернулося з концентраційних таборів, тоді Управління у справах релігій намагалося взяти церковні справи під своє керівництво. Управлінню вдалося підкупити одного - двох священиків, які отримавши владу від державних органів, пробували управляти закарпатською Церквою.
В 1956 році державні органи самовільно призначили вікаріями ужгородських парохів Мейсарош Яноша та др. Заводнік Тібора. В 1956 році з концтаборів прийшли священики, серед них і архідекан Бернат Буяло. Він перебрав керівництво закарпатською Церквою, але через поганий стан здоров’я швидко відмовився від управління. Призначеного нового вікарія паланківського пароха Єнея Сегеді не затвердили державні органи, тому він і не міг керувати Церквою; але аж до смерті, яка наступила на 86 році життя, потаємно в Римсько-Католицькій Церкві слово Єнея Сегеді було вирішальним.
В 1985 році після смерті др. Заводнік Тібора священики вибрали вікарієм хустського пароха Галамбош Йожефа. Після смерті Галамбош Йожефа, яка наступила в грудні місяці того ж року, наступним вікарієм вибрали Чаті Йожефа. В часи комунізму всіма церковними діями керувало та контролювало їх Управління у справах релігій. Без погодження державних органів не можна було ні одного священика перевести в другу місцевість. Із-за політичного гніту, вікарії ніколи не могли видати загальне, дійсне для кожного костьолу розпорядження. Найбільше наказували отців за катехизування дітей.
Незважаючи на свій похилий вік, вікарій Йожеф Чаті всіляко старався об’єднати священиків, які проживали на Закарпатті. Він використовував кожну нагоду для організації зустрічі священиків. Переважну частину своїх вказівок він видавав усно, де наголошував про важливість молитовного життя, катехизування та душпастирської діяльності.
В житті Закарпатської Римсько-Католицької Церкви сталися позитивні зміни тоді, коли весною 1989 року в Закарпаття приїхав кардинал др. Пашкаї Ласло, естергомський архієпископ. Після візиту архієпископа керівники Радянського Союзу дозволили, щоб на території Закарпаття проводили душпастирську діяльність священики з Угорщини. А вже 1 листопада 1990 року в Закарпаття прибули монахи з Чехословаччини.
28 березня 1992 року Святий Престол призначив Ординарієм Закарпатської Римсько-Католицької Церкви архієпископа Антоніо Франко, Апостольського Нунція в Україні. Він прибув у Закарпаття, у місто Мукачево і 13 серпня того ж самого року підтвердив призначення Йожефа Чаті на посаду генерального вікарія.
Після смерті отця Йожефа Чаті, у березні місяці 1993 року архієпископ Антоніо Франко, вислухавши думку працюючих тут священиків, призначив генеральним вікарієм солотвинського пароха отця Лайоша Гудру і відповідно до мовних територій призначив раду священиків і вікаріїв. Великою радістю для закарпатських католиків латинського обряду було те, що після 46 років перерви, 26 червня 1993 року знову висвятили на священика закарпатського юнака - Поп Шандора.
За рішенням Святого Престолу 14 серпня 1993 року була утворена Римсько-Католицька Апостольська Адміністрація Закарпаття. Першим апостольським адміністратором Закарпаття став архієпископ Антоніо Франко - Апостольський Нунцій в Україні. 16 грудня у мукачівському римсько-католицькому костьолі виголосили Папську буллу про утворення Апостольської Адміністрації Закарпаття. Через велику відстань отцю нунцію важко було керувати закарпатською Церквою. Кожного року на Різдво та на Воскресіння Христове, він зустрічався зі своїми священиками, зрештою всі свої церковні справи вирішував за допомогою генерального та єпископського вікарія - отця Лайоша Гудри.
9 грудня 1995 року Папа Іван Павло ІІ єпископом-помічником Закарпатської Апостольської Адміністрації призначив керівника виноградівської францисканської місії - Майнек Антала. Після смерті отця Лайоша Гудри, (яка наступила) 17 грудня 1995 року, Майнек Антал став генеральним вікарієм.
6 січня 1996 року Папа Іван Павло ІІ в Римі урочисто висвятив Майнек Антала єпископом. Отець нунцій надав новопризначеному генеральному вікарію всі права до керівництва всією душпастирською діяльністю, за винятком священицьких висвячень та їх диспозицій. 7 жовтня 1997 року Святійший Отець призначив Майнек Антала ординарієм Римсько-Католицької Апостольської Адміністрації Закарпаття.
Церковне життя чим далі, тим швидше прогресувало. З 1998 року щороку в Мукачівському кафедральному соборі відбувається висвячення на священиків.
2000 Ювілейний Рік віруючі Закарпаття відзначили рядом великих свят, головне з них відбулося в День Святого Мартина, покровителя Апостольської Адміністрації. На цьому святі були присутні Микола Етерович тит. архієпископ, Апостольський нунцій в Україні, Мар’ян Яворський архієпископ, львівський митрополит, Пал Рейзер римсько-католицький єпископ-ординарій Сату-Марської дієцезії та Іван Семеді єпископ-ординарій Мукачівської греко-католицької дієцезії. Цього ж року 20 серпня в день Святого Стефана короля в селищі Солотвино єпископ Антал Майнек посвятив скульптурну групу, яка зображує угорських святих.
Протягом останніх років єпископ Антал Майнек посвятив новий костьол в селах Ключарки, Мужієво, Забрідь, Четово та в місті Ужгороді у районах Радванка та Боздош.
Однією з найвизначних подій для нашої Церкви було те, що Святіший Отець Іван Павло ІІ утворив Мукачівську Дієцезію для римо-католиків на території Апостольської Адміністрації Закарпаття. Водночас Його святість призначила Преосвященство Владику Антала Майнека, апостольського Адміністратора Закарпаття, першим Єпископом Мукачева для римо-католиків. Цю подію оголосили 27 березня 2002 року..
Список священиків, яких ув’язнили в 1945 - 1956 роках.
Арвої Дежев, парох у с. Вилок, після ув’язнення повернувся у с.Вилок, помер у 1967 році.
Др. Буяло Бернат, ужгородський архідекан, вікарій, в 1956 р. повернувся з ув’язнення скаліченим, помер у 1979 році в с. Ратівці.
Бако Золтан, парох у Солонцях, з ув’язнення повернувся скаліченим, помер у 1959 році в м. Мукачеві.
Бартфої Калман, виноградівський архідекан, повернувшись з ув’язнення додому був пенсіонером, помер у Ужгороді в 1961 році.
Чаті Йожеф, мукачівський духівник-помічник, був засуджений до смертної кари, але вирок не виконали. Після повернення з ув’язнення протягом цілого року не міг повернутися в Мукачево. Пізніше став парохом у Мукачеві. З 1986 р. був вікарієм аж до смерті, яка наступила 3 березня 1993 року в Мукачеві.
Галамбош Йожеф, парох у с. Добросілля, після повернення з ув’язнення стає парохом у Хусті. У 1985 р. його вибирають вікарієм, цього ж року він помер.
Гаклік Шандор, ратівський декан, коли везли його в заслання, вже був наполовину паралізований, по дорозі помер, похований на невідомому місці.
Гевелі Антал парох у с. Солотвино. Після повернення з ув’язнення служить у Солотвині, потім стає парохом у Сваляві аж до смерті, яка наступила в 1999 році.
Гомоля Петер, парох у Доманинцях, помер у 1981 році, як берегівський архідекан.
Горват Агоштон, парох у Довгому. Повернувшись з ув’язнення служив на багатьох місцях. Помер у 1990 році, будучи ужгородським парохом.
Гудра Лайош, берегівський духівник-помічник. З ув’язнення повернувся додому; парохом був у Хусті, Солотвині, помер будучи вікарієм у 1995 році у Мукачеві.
Леврінц Іштван, декан у Сторожниці, в 1945 р. був заарештований. Повернувся додому, помер у Холмоці в 1979 році.
Пастор Ференц, берегівський архідекан, вікарій, помер десь у Сибіру.
Плакінгер Пал, парохіальний вікарій в Ужгороді, був у засланні в Сибіру, після повернення додому був парохом в Усть-Чорній, Тячеві, Вишкові, потім змушений був емігрувати в Німеччину. В даний період пенсіонер у Румунії.
Шереш Янош, мукачівський декан, повернувся додому з ув’язнення, помер у 1958 році в місті Мукачеві.
Темпфлі Іштван, парох в селі Дяково, після повернення із заслання став парохом у Рахові, де і помер у 1988 р.
Тіндіра Ернев, парох у с. Бородівка, був заарештований у 1945 р. Після амністії 1956 року не мав права проживати на Закарпатті, тільки перед смертю зміг повернутися сюди; помер у 1972 р.
Др.Товт Йожеф, парох у Середньому, заарештований був у 1945 році. Після звільнення протягом багатьох років не мав права проживати у Закарпатті, помер у 1968 році в селі Середнє.
Тевкеш Дьєрдь, хустський декан, повернувся з ув’язнення додому, помер у місті Хуст у 1973 р.

інші фото..
Кафедральний собор Kостьол Святого Мартина з Туру
Річка Латориця розділяє місто Мукачево на дві частини, яке є центром Мукачівської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви.
Римсько-католицька церква в Мукачеві зведена ще у ХІV-му столітті в честь Святого Мартина. Церква, ймовірно, була вже й тоді, коли у 1376-му році королева Єлизавета, в написаному у Берегові листі, дозволила викарбувати на мукачівській печатці зображення Святого Мартина. Королева Єлизавета часто молилася тут.
У 70-их роках ХIV століття у часи королеви Єлизавети церкву перебудували, а в часи Гуньодіїв відреставрували. У часи реформації багато громадян Мукачева прийняли нову віру і заволоділи церквою. У 1660-му році Софія Баторі повернула католикам церкву, парафію та школу.
У 1686-му році, поки Ілона Зріні захищала Мукачівський замок, полководець кесарського війська Капрара, спалив церкву і місто. До 1725-го року католики, в основному відремонтували згорілу будівлю. В 1746 році значно перебудували споруду. У 1800 році граф Ервін Шенборн збудував у церкві вівтар. Вівтарний образ, що зображає на коні святого Мартина, який віддає половину свого плаща жебраку (пізніше у сні Мартин дізнається, що насправді то був не жебрак, а Хрситос), був виготовлений завдяки підтримці графа. Картину намальовано у Відні.
На кінець ХІХ століття неф церкви був у такому стані, що його довелося знести. Із старої церкви залишилося лише святилище, з якого була утворена теперішня каплиця. В 1896 році за ініціативою графа Шенборна вирішили побудувати новий костьол. Сім'я графа дала половину суми на побудову костьолу. Інакше розташований новий костьол був зведений в 1905-му році у еклектичному стилі ясопатським будівельником Ваґнер Мартином за проектом Віктора Ціґлера. Посвячення фундаменту нової церкви відбулося 7 серпня 1904-го року. А посвячення новозбудованої церкви відбулося в рамках великого торжества 24 вересня 1905-го року.
Костьол вже у 1945 році потребував ремонту, але лише в 1967 вдалося отримати на це дозвіл. Часткове відновлення та оздоблення кафедрального собору відбувається і нині. На місці знесеної огорожі збудовано нову. Відреставровано повернуту каплицю. Успішно завершилася реставрація картини головного вівтаря, на якій зображений Святий Мартин. В 2004 році дієцезія розпочала нову реставрацію екстер’єру собору, але вона на жаль не завершилася.
З 27 березня 2002 року церква стала кафедральним собором новоствореної Мукачівської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви.
Орган збудований у 1913 році Братами Рігерами.
При вході до кафедрального собору знаходиться вівтарний образ – картина угорського художника Віктора Мадараса із зруйнованої церкви села Софія. На ньому зображено першого угорського короля Святого Іштвана, який дає свою корону через Діву Марію турботливому Богу.
АНТАЛ МАЙНЕК ОFМ
ЄПИСКОП-ОРДИНАРІЙ МУКАЧІВСЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Народився - 18.11.1951. у Будапешті (Угорщина), закінчив державну гімназію в Сент-Ендре, Будапештський університет, отримавши диплом інженера з електроніки.
1977 - вступив до чернечого чину Святого Франциска, де здобув теологічну освіту (Теологічний Інститут в Естергомі) та (паралельно) інженерно-педагогічну освіту.
17.04.1982 - висвячений на священика у Будапешті.
1982-1989 - викладав комп'ютерну електротехніку та фізику у Францисканській гімназії в Сент-Ендре.
1989 - разом з двома братами по ордену прибув у місію до угорськомовних вірних Римсько-Католицької Церкви Радянського Закарпаття, де обслуговував п'ять церковних громад у Хустському та Тячівському районі.
1995 - єпископ помічник в Апостольській Адміністратурі Закарпаття.
06.01.1996 - висвячений на єпископа у Римі.
07.10.1997 - Апостольський Адміністратор Закарпаття.
27.03.2002 - єпископ ординарій Мукачівської дієцезії.
27.09.2002 - інгрес в Мукачівській катедрі.
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВЛАДИ
Єпископ-ординарій: Антал Майнек OFM
Генеральний вікарій: о. Петро Жарковський OFM
Єпископський вікарій: о. Андраш Бобаль
ЄПИСКОПСЬКА КУРІЯ
вул. Миру 15, Мукачево 89600; а/с 76, Мукачево 89600
тел/факс: (+380-31-31) 5-46-70, 5-46-71
e-mail: mrkp.titkar@gmail.com
Директор канцелярії: о. Степан Погань
Нотаріус: о. Янош Молнар
Економ: о. Петро Жарковський OFM
Правовий порадник: о. Бейла Боган SJ
Адміністратори: Ласло Медєші Бухгалтер: Марія Бубряк
Молодіжний та Організаторний відділ
вул. Миру 15, Мукачево 89600; а/с 76, Мукачево 89600
тел/факс: (+380-31-31) 5-46-70, 5-46-71
e-mail: mrkp.szervezo@gmail.com
Директор відділу: Катерина Медєші
Ужгородська філія Молодіжного та Організаторського відділу
89400 Україна, Ужгород, вул.Koрзо 22/1. а/с A/44.
Teл.: (+380-31) 22-3-45-94 Фaкс.: (+380-31) 22-3-55-86
e-mail: ukik@mail.uzhgorod.ua
Директор відділу: Наталія Вароді
Відділ преси
вул. Миру 5, Мукачево 89600; а/с 76, Мукачево 89600
тел/факс: (+380-31-31) 546-70
e-mail: mrkp.sajto@gmail.com
Директор відділу: Жужанна Папої
Web-designer: Бунда Саболч
Журнал "Світло"
вул. Ватутіна 24. 89600 Україна, Мукачево, а/с 189.
тел/факс: (+380-31) 31-4-12-32
e-mail: tetuana@centrum.sk
Голова видавництва: о. Петро Жарковський OFM
Видавник: о. Петро Жарковський OFM
Редактори: Тетяна Решетар
Марія Шишкай
Вікентій Tрояновський
Журнал "Uj Hajtas"
вул. Миру 5, Мукачево 89600; а/с 76, Мукачево 89600
тел/факс: (+380-31) 31-3-19-21
e-mail: mrkp.sajto@gmail.com
Голова видавництва: єпископ Антал Майнек ОFМ
Видавник: єпископ Антал Майнек ОFМ
Редактори: Жужанна Папої
Марта Попович-Палойтаі
Рішко Маріанна
Бунда Саболч
Катехетичний духовний центр
вул. Володимирська 76, Ужгород 89400
Поштова адреса: вул. Миру 15, Мукачево 89600
а/с 76, Мукачево 89600
Тел./факс: (38-031-31) 5-46-70 / 5-46-71
e-mail: szervezo@rk.mk.uz.ua
вул. Володимирська 76, Ужгород 89400
тел: (+380-31-26) 6-51-50
Директор: єпископ Антал Майнек ОFМ
Керівник угорського факультету: о. Янош Молнар
Викладачі: єпископ Антал Майнек ОFМ
о. Янош Молнар
о. Андраш Бобай
о. др. Іштван Гейделшпергер
Медєші Ласло
Адміністратор: Медєші Катерина
Керівник слов'янського факультету: о. Петро Жарковський ОFМ
Викладачі: о. Петро Жарковський OFM
о. Іван Левко
о. Сворад Дуда ОР
о. Янош Молнар
о. Анатолій Товкан СМ
о. Бенедикт Щербан OFM
с. Мар'яна Комлошова CJ
с. Кармела Крішшова ОР
с. Сімеона Гованцова ОP
Адміністратор: Тетяна Решетар
Курси канторів
Викладачі: о. Бейла Боган SJ о. Янош Молнар


ХАРИТАТИВНИЙ ЦЕНТР CВЯТОГО МАРТІНА МУКАЧІВСЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ
вул. Миру 15, Мукачево 89600; а/с 76, Мукачево 89600
тел/факс: (+380-31-31) 5-46-71,
e-mail.: munkаcs@caritаs.mk.uzhgorod.ua
Голова: о. Петро Жарковський OFM
Директор: Фегер Ференц
Працівники:
Ласло Мішкольці
Корнелія Деак
Бухгалтер: Бубряк Марія
ХАРИТАТИВНІ ЦЕНТРИ
Виноградівський Соціально-харитативний Центр
вул. Лейзмана 4, Виноградів 90300
тел: (+380-31-43) 2 -12- 42,
e-mail: caritas@tajfun.com
Керівник: Антал Нанаші
Карітас Святого Йосипа
вул. Пушкіна 6, Хуст 90400
тел: (+380-31-42) 2-49-91
Керівник: Йосип Козьма
Карітас Святого Стефана
пл. Незалежності 1-3, Тячів 90500
тел: (+380-31-34) 2-21-71 e-mail: plebania@tyachiv.uz.ua
Керівник: Василь Микуляк
Карітас Святої Єлизавети
вул. Ватутіна 22, Мукачево 89600
тел: (+380-31-31) 4-26-84
Керівник: Еріка Гецінгер
Карітас "Misericordias et Spes"
вул. Кутузова 2, смт. Середнє, Ужгородський р-н 89452
Тел: (+380-31-27) 26-445
Керівник: о. Петро Жарковський OFM
Великоберезнянський Карітас
вул. Б. Хмельницького 1, Великий Березний 89000
тел: (+380-31-35) 2-17-08
Керівник: Наталія Ревай
Вишківський Карітас
пл. Червона 12, Вишково 90454
тел: (+380-31-42) 57-602
Керівник: Йосип Гор
Карітас Святого Антонія
вул. Шевченка 51, Кобилецька Поляна 90620
тел: (+380-31-32) 32-709
Керівник: Сідонія Мачек
Карітас бл. Теодора Ромжі
вул. Промислова 39, Великий Бичків 90615
тел:(+380-31-32) 3-35-43
Керівник: Юлія Бабічук
Солотвинський Карітас
пл. Брезановці 16, Солотвино 90575
тел: (+380-31-34) 5-60-25
Керівник: Шандор Нейметі
Рахівський Карітас
вул. Миру 20, м. Рах?в 90600
тел: (+380-31-32) 2-20-59
Керівник: Ігнатій Франц
ДИТЯЧІ САДКИ
Дитячий садок Святого Йосипа
вул. Тюльпанів 34, Виноградів 9030
тел: (+380-31-43) 2-17-91
Завідуюча: Ілона Олаг
Дитячий садок Святої Єлизавети
вул. Б. Хмельницького 63, Буштино 90575
тел: (+380-31-34) 6-74-13
Завідуюча: Єлизавета Рущак
Дитячий садок Святої Родини
пл. Брезановці 16, Солотвино 90575
тел: (+380-31-34) 5-81-68
Завідуюча: Єва Пуліска
Дитячий садок Римсько-Католицького Карітасу бл. Теодора Ромжі
вул. Промислова 39, Великий Бичків 90615
тел: (+380-31-32) 3-36-91
Завідуюча: Адела Кліменко
Дитячий садок Карітасу Святого Антонія
вул. Шевченка 51, Кобилецька Поляна 90620
тел: (+380-31-32) 3-27-47
Завідуюча: Вероніка Захарович
Дитячий садок
вул. Чолнокі 16, Клинова Гора 90365
тел: (+380-31-43) 46-7-16
Завідуюча: Магдалина Фуделла
Дитячий садок Святої Катерини
вул. Жовтнева 10, Фанчиково 90352
Завідуюча: Леа Петенко
Дитячий садок Святого Франциска з Ассізі
вул. Шевченка 66, Королево 90332
Завідуюча: Мар'яна Вацко
ДИТЯЧІ БУДИНКИ
Дитячий будинок Цариці миру Велико-Березнянського Карітасу
вул. Рибарська 14, Великий Березний 89000
тел: (+380-31-35) 2-18-53
Керівник: Мирослава Майдич
Дитячий будинок сімейного типу Святого Архангела Гавриїла
Велико-Березнянського Римсько-Католицького Карітасу
вул. Корятовича 10, Великий-Березний 89000
тел: (+380-31-35) 2-13-97
Керівник: Наталія Іванівна Ревай
Дитячий будинок святого Филиппа Нері Мукачівського Карітасу
вул. Шевченка 44, Мукачево 89600
тел: (+380-31-31) 4-39-23
Керівник: Бургер Жужанна
Дит. Будинок ім.св.Франциска з Ассізі Хустського Карітасу
вул. Німецька 7, Хуст 90400
тел: (+380-31-42) 4-33-45
Керівник: Кващук Корнелія
БУДИНКИ ХАРИТАТИВНОЇ ДОПОМОГИ НА ПРОТЯЗІ ДНЯ
Реабілітаційний Центр Святої Терези з Ліз'є
вул. Тюльпанів 34, Виноградів 90300
тел: (+380-31-43) 2-16-81
Керівник: Едіта Знік
Будинок харитативної допомоги на протязі дня Святої Єлізавети
вул. Франка 20 А, Мукачево 89600
тел: (+380-31-31) 4-26-84
Керівник: Еріка Гецінгер

|